національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Василь Кричевський

Василь Кричевський

Рід Кричевських належить до відомих українських мистецьких династій, творчість яких була спрямована на збагачення національних традицій. Митці цієї родини працювали у багатьох галузях художньої культури: в архітектурі й дизайні, малярстві та графіці, у кіно і театрі, а їхні кращі твори стали національним надбанням.

Про роль і місце в українській культурі Василя Кричевського, старійшини династії, гарно сказав його молодший сучасник, художник і поет Святослав Гординський: «Якщо уявити собі мистецтво якогось народу як храм, що спирається на колони, то власне, однією з таких колон українського мистецтва був Василь Григорович Кричевський».

Василь Кричевський мав універсальний талант – був творцем нової української архітектури (українського модерну) і графіком-новатором: саме в його класичному накресленні давній тризуб прикрашає державні прапори і папери незалежної України. Він досконало знав народну творчість, умів навчати, постійно вчився сам і став першим в Україні художником нового мистецтва - мистецтва кіно. Чутливий до минулого, відкритий до майбутнього, В.Кричевський не належав до жодних течій і угрупувань, завжди залишаючись внутрішньо незалежним, вірним своїм художнім принципам і мистецтву.

Молодший брат Василя Кричевського Федір Кричевський – характерний приклад митця академічної виучки, який пройшов усі етапи академічної освіти і так само досяг високого професіоналізму. Та насамперед Федір Кричевський – живописець і педагог.


 

Василь Кричевський народився 12 січня 1873 року (31 грудня 1872 року – за старим стилем) у Ворожбі – давньому козацькому селі теперішньої Сумщини, у родині земського фельдшера.

Навчався в Харкові у Технічно-залізничному училищі, де крім викладання фахових дисциплін на належному рівні велося малювання і креслення. Згодом юнак став вільним слухачем Харківського університету, пройшов курси історії та історії мистецтва. В «Автобіографії» Василь Кричевський писав: «Практический стаж начал в 15 лет ( 1887 г.), проектируя мелкие мещанские домишки (около 300 проектов) для Харьковской Городской управы по заказам чертежников ея – Курочкина и Бабкина».

А в 1902 р. Василь Кричевський «…получил 1-ю премию за проект здания Полтавского Губернского Земства» (з «Автобиографии»). Ця споруда (нині – краєзнавчий музей, 1903-1907) – стала унікальною пам’яткою світового значення. Найпростіша форма хати отримала нове наповнення і трактування, її поява викликала бурхливий рух шукань, пов’язаних з архітектурними традиціями.

З 1907 року Василь Кричевський мешкав у Києві, працював художником у театрі Садовського, керував відділом декоративного мистецтва у журналі Василя Кульженка «Искусство и печатное дело». А в 1913 р. він почав працювати художником і мистецьким керівником у килимарській майстерні Варвари Ханенко, дружини відомого мецената і колекціонера Богдана Ханенка.

У 1917 р. в день відкриття у Києві першої в історії України мистецької академії художній комітет обрав Василя Кричевського ректором і професором академії, але від ректорства він відмовився. (Ректором стає його брат Федір Кричевський). Постійні зміни влади, обстріли й бомбардування Києва перешкоджають роботі академії, але навчання відбувається. У січні 1918 р., під час наступу більшовиків обстріляний запальними набоями, згорів будинок М.Грушевського, в якому загинув увесь мистецький доробок і величезна, неоціненна за культурно-національною значимістю, художня колекція В.Кричевського.

У 1923-1924 рр. митець з’ясував, що у будинку на Хрещатицькому завулку 8, у 1946 році проживав Тарас Шевченко. Він публікує статтю «Будинок, де жив Т.Шевченко», а невдовзі домагається ремонту й відновлення первісного виду будинку, для чого і виконує проект його архітектурної реконструкції і художнього оформлення.

Навесні 1925 р. Всеукраїнське Фото-Кіно Управління (ВУФКУ) запросило В.Г.Кричевського бути художнім керівником і консультантом двосерійного фільму режисера Петра Чардиніна «Тарас Шевченко».

Талант Василя Кричевського розкривається ще однією гранню – митець виявив себе органічним майстром кінематографічного образу, будь то природа чи історико-архітектурний ансамбль, події минулого чи учасники цих подій. Потім Кричевський працював над фільмами «Тарас Трясило», «Борислав сміється», «За стіною», «Людина з лісу», «Звенигора» (режисером останнього був тридцятирічний Олександр Довженко, його колишній учень по Українській академії мистецтв).

У кінці 20-х – на початку 30-х років Василь Кричевський розробляє проект музею на могилі Тараса Шевченка у Каневі, працює над ескізами і проектом так званого Роліту – будинку письменників («робітників літератури» - за тодішньою термінологією) для Києва.

У травні 1940 р. постановою Уряду В.Г.Кричевському надано звання заслуженого діяча мистецтв України, а в червні того ж року була влаштована велика персональна виставка його творів, де експонувалося 1055 робіт митця.

Останні місяці перед війною Кричевський багато малював Київ та його околиці хоча був надзвичайно завантажений у всіляких комітетах та комісіях.

Під час війни, восени 1943 р., Василь Кричевський з родиною переїхав до Львова. Митець турбувався за долю доньки, чоловік якої був з прибалтійських німців, та долю сина, котрий з оточення повернувся додому, а не пробився до лав Червоної Армії. А далі – Братислава, Париж, Каракас (Венесуела). Дружина Василя Григоровича казала, що Венесуелу вони вибрали невипадково – митець дуже любив тепло і сонце. Тут, у Каракасі, він і помер 15 листопада 1952 р. Трохи більше місяця не дожив Василь Кричевський до свого вісімдесятиріччя.

 


 

Минуло 140 років з дня народження Василя Кричевського. Поступово, з відстані часу, із збиранням і вивченням матеріалів і творів, вимальовується уся грандіозність його мистецького доробку, все чіткіше окреслюється масштаб постаті і потужність його багатогранного таланту.

Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша в Українському музеї Нью-Йорку. 2003 року онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала близько 300 робіт від його доньки, що мешкає в Венесуелі, Галини Кричевської-Лінде до Харкова, Полтави, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема близько 40 творів знаходиться в колекції Харківського художнього музею.