Василь Кричевський
Василь Кричевський
Рід Кричевських належить до відомих українських мистецьких династій, творчість яких була спрямована на збагачення національних традицій. Митці цієї родини працювали у багатьох галузях художньої культури: в архітектурі й дизайні, малярстві та графіці, у кіно і театрі, а їхні кращі твори стали національним надбанням.
Про роль і місце в українській культурі Василя Кричевського, старійшини династії, гарно сказав його молодший сучасник, художник і поет Святослав Гординський: «Якщо уявити собі мистецтво якогось народу як храм, що спирається на колони, то власне, однією з таких колон українського мистецтва був Василь Григорович Кричевський».
Василь Кричевський мав універсальний талант – був творцем нової української архітектури (українського модерну) і графіком-новатором: саме в його класичному накресленні давній тризуб прикрашає державні прапори і папери незалежної України. Він досконало знав народну творчість, умів навчати, постійно вчився сам і став першим в Україні художником нового мистецтва - мистецтва кіно. Чутливий до минулого, відкритий до майбутнього, В.Кричевський не належав до жодних течій і угрупувань, завжди залишаючись внутрішньо незалежним, вірним своїм художнім принципам і мистецтву.
Молодший брат Василя Кричевського Федір Кричевський – характерний приклад митця академічної виучки, який пройшов усі етапи академічної освіти і так само досяг високого професіоналізму. Та насамперед Федір Кричевський – живописець і педагог.
Василь Кричевський народився 12 січня 1873 року (31 грудня 1872 року – за старим стилем) у Ворожбі – давньому козацькому селі теперішньої Сумщини, у родині земського фельдшера.
Навчався в Харкові у Технічно-залізничному училищі, де крім викладання фахових дисциплін на належному рівні велося малювання і креслення. Згодом юнак став вільним слухачем Харківського університету, пройшов курси історії та історії мистецтва. В «Автобіографії» Василь Кричевський писав: «Практический стаж начал в 15 лет ( 1887 г.), проектируя мелкие мещанские домишки (около 300 проектов) для Харьковской Городской управы по заказам чертежников ея – Курочкина и Бабкина».
А в 1902 р. Василь Кричевський «…получил 1-ю премию за проект здания Полтавского Губернского Земства» (з «Автобиографии»). Ця споруда (нині – краєзнавчий музей, 1903-1907) – стала унікальною пам’яткою світового значення. Найпростіша форма хати отримала нове наповнення і трактування, її поява викликала бурхливий рух шукань, пов’язаних з архітектурними традиціями.
З 1907 року Василь Кричевський мешкав у Києві, працював художником у театрі Садовського, керував відділом декоративного мистецтва у журналі Василя Кульженка «Искусство и печатное дело». А в 1913 р. він почав працювати художником і мистецьким керівником у килимарській майстерні Варвари Ханенко, дружини відомого мецената і колекціонера Богдана Ханенка.
У 1917 р. в день відкриття у Києві першої в історії України мистецької академії художній комітет обрав Василя Кричевського ректором і професором академії, але від ректорства він відмовився. (Ректором стає його брат Федір Кричевський). Постійні зміни влади, обстріли й бомбардування Києва перешкоджають роботі академії, але навчання відбувається. У січні 1918 р., під час наступу більшовиків обстріляний запальними набоями, згорів будинок М.Грушевського, в якому загинув увесь мистецький доробок і величезна, неоціненна за культурно-національною значимістю, художня колекція В.Кричевського.
У 1923-1924 рр. митець з’ясував, що у будинку на Хрещатицькому завулку 8, у 1946 році проживав Тарас Шевченко. Він публікує статтю «Будинок, де жив Т.Шевченко», а невдовзі домагається ремонту й відновлення первісного виду будинку, для чого і виконує проект його архітектурної реконструкції і художнього оформлення.
Навесні 1925 р. Всеукраїнське Фото-Кіно Управління (ВУФКУ) запросило В.Г.Кричевського бути художнім керівником і консультантом двосерійного фільму режисера Петра Чардиніна «Тарас Шевченко».
Талант Василя Кричевського розкривається ще однією гранню – митець виявив себе органічним майстром кінематографічного образу, будь то природа чи історико-архітектурний ансамбль, події минулого чи учасники цих подій. Потім Кричевський працював над фільмами «Тарас Трясило», «Борислав сміється», «За стіною», «Людина з лісу», «Звенигора» (режисером останнього був тридцятирічний Олександр Довженко, його колишній учень по Українській академії мистецтв).
У кінці 20-х – на початку 30-х років Василь Кричевський розробляє проект музею на могилі Тараса Шевченка у Каневі, працює над ескізами і проектом так званого Роліту – будинку письменників («робітників літератури» - за тодішньою термінологією) для Києва.
У травні 1940 р. постановою Уряду В.Г.Кричевському надано звання заслуженого діяча мистецтв України, а в червні того ж року була влаштована велика персональна виставка його творів, де експонувалося 1055 робіт митця.
Останні місяці перед війною Кричевський багато малював Київ та його околиці хоча був надзвичайно завантажений у всіляких комітетах та комісіях.
Під час війни, восени 1943 р., Василь Кричевський з родиною переїхав до Львова. Митець турбувався за долю доньки, чоловік якої був з прибалтійських німців, та долю сина, котрий з оточення повернувся додому, а не пробився до лав Червоної Армії. А далі – Братислава, Париж, Каракас (Венесуела). Дружина Василя Григоровича казала, що Венесуелу вони вибрали невипадково – митець дуже любив тепло і сонце. Тут, у Каракасі, він і помер 15 листопада 1952 р. Трохи більше місяця не дожив Василь Кричевський до свого вісімдесятиріччя.
Минуло 140 років з дня народження Василя Кричевського. Поступово, з відстані часу, із збиранням і вивченням матеріалів і творів, вимальовується уся грандіозність його мистецького доробку, все чіткіше окреслюється масштаб постаті і потужність його багатогранного таланту.
Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша в Українському музеї Нью-Йорку. 2003 року онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала близько 300 робіт від його доньки, що мешкає в Венесуелі, Галини Кричевської-Лінде до Харкова, Полтави, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема близько 40 творів знаходиться в колекції Харківського художнього музею.
