національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Айра Фредерік Олдрідж

Прізвище, ім'я, по-батькові 

Айра Фредерік Олдрідж

Роки життя (за новим стилем) 

24 липня 1807– 7 серпня 1867

Діяльність 

Афро – американський актор

Коротка біографія

Народився в Нью–Йорку (США). На початку 20-х років XIX століття дебютував у невеликому негритянському театрі «Африканська трупа» (Нью-Йорк) в ролі Ролли («Пізарро» Шерідана); зіграв ролі Ромео і Гамлета («Ромео і Джульєтта» і «Гамлет» Вільяма Шекспіра). Незабаром театр був розгромлений расистами, і Олдрідж виїхав до Англії, де виступав під час гастролей Кіна. Вчився в університеті у Глазго. У 1826 році виступив у невеликому лондонському театрі «Роялті» в ролях Отелло і Арона («Отелло» і «Тіт Андроник» В. Шекспіра).

У 1831 році він успішно грав у Дубліні, у південній Ірландії, Баті і Единбурзі. Працював у театрах «Ковент-Гарден», «Ліцеум» та інших. Переслідування расистів змусили Айру Олдріджа в 1830-х роках виїхати з Англії.

Позбавлений можливості виступати в США, у 1850-х роках здійснив тривалу гастрольну поїздку країнами континентальної Європи.

У 1852 році з успіхом виступав перед герцогинею Сакс-Кобург-Готською та прусським королем Фрідріхом-Вільгельмом IV у Німеччині, а також у Будапешті. У 1858 році гастролював у Сербії й у Російській імперії, де він познайомився з Львом ТолстимМихайлом Щєпкіним та Тарасом Шевченком. Айра Олдріж опанував російську і німецьку, щоб вільно виконувати ролі на цих мовах.

Після Громадянської війни у США, актор намагався повернутись на батьківщину, але не вдалося. Помер у 1867 році у Польщі, по дорозі на гастролі до Санкт-Петербургу. Похований на Старому євангелічному цвинтарі у Лодзі.

Айра Олдрідж – один з найвизначніших інтерпретаторів Шекспіра (ролі Макбета, короля Ліра, Річарда III, Шейлока та інших). Актор глибоко розкривав в своїй творчості гуманістичний зміст його трагедій. В Отелло, на думку багатьох кращій ролі Олдріджа, він показував внутрішню еволюцію свого героя; спокій, пластичність, м’якість змінювалися в його грі бурхливою, неприборканою емоційністю; цей образ втілював собою негритянський народ, що відстоював свою людську гідність. Олдрідж володів винятковою здатністю перевтілення (при цьому він використовував складний грим, що змінював колір його шкіри). Темперамент і жива емоційність поєднувалися з точним самоконтролем виконання.

Місця де перебував, працював, зв'язок з Україною

Нью-Йорк, Дублін, Баті, Единбург, південна Ірландія, Німеччина, Будапешт, Сербія, Санкт-Петербург, Польща.

Зв'язок з Т. Г. Шевченком

Шевченко познайомився з Айрою Олдріджем під час його гастролей у Петербурзі 1858 року. Шевченко регулярно відвідував вистави, щиро захоплюючись грою актора. У листі до Михайла Щепкіна від 6 грудня 1858 році він писав: «У нас тепер африканський актор, чудеса виробляє на сцені. Живого Шекспіра показує».

Очевидець зустрічей Шевченка і Олдріджа – дочка Федора Толстого Катерина Юнге у своїх спогадах так згадує про їх дружбу: «Кроме сходства характеров, у этих двух людей было много общего, что возбуждало в них глубокое сочувствие друг к другу: один в молодости был крепостным, другой принадлежал к презираемой pace; и тот и другой испытали в жизни много горького и обидного, оба горячо любили свой обездоленный народ». Розповідаючи про виконання Шевченком портрета Олдріджа, Юнге пише: «Особенно памятны мне сеансы в мастерской Шевченка, когда он писал трагика... Мы с сестрой усаживались с ногами на турецкий диван, Олдридж – на стул против Шевченка, и сеанс начинался. Несколько минут слышен был только скрип карандаша о бумагу, но разве мог Олдридж усидеть на месте. Он начинал шевелиться, мы кричали ему, чтобы он сидел смирно, он делал гримасы, мы не могли удержаться от смеха. Шевченко сердито прекращал работу. Олдридж делал испуганное лицо и снова сидел некоторое время неподвижно. «Можно петь?» – спрашивал он вдруг. – «А ну его, пусть себе поет», – говорил Шевченко. Начиналась трогательная заунывная негритянская мелодия, постепенно переходила в более живой темп и кончалась отчаянным джигом, отплясываемым Олдриджем посреди мастерской. Вслед за этим он представлял нам целые комические бытовые сцены (он был превосходный комик); Тарас Григорьевич увлекался его веселостью и пел ему малорусские песни; завязывались разговоры о типических чертах разных народностей, о сходстве народных преданий и т. д. Несмотря на то, что это веселое и интересное времяпрепровождение, к нашему с сестрой удовольствию, очень затягивало сеансы, портрет был таки окончен и вышел живым и похожим».

Михайло Мікешин у своїх спогадах повідомляє про виконання Шевченком портрета Олдріджа в офорті, однак місцезнаходження роботи не встановлено.

Висловлювання про діяча відомих дослідників культури та науки

Олександр Нікітенко так відгукнувся у щоденнику про перші виступи Олдріджа на петербурзькій сцені: «Этот Олдридж большой артист. Трудно идти дальше в выражении сильных и глубоких страстей. В третьем акте, в сцене с Яго, он до того страшен, что людям слабонервным трудно его выносить, а в сцене отчаяния в последнем акте вас душат слезы. Игра его без всякой аффектации. Это чистейшая природа, с ее грозными вулканическими потрясениями. Все у него просто и благородно – и голос чудесный».

Іван Сосницький, відомий тоді актор, з ентузіазмом говорив про Олдріджа: «Такого таланта я на своем веку не видал и не воображал, до чего может дойти гениальный талант». З захопленням писали про гру цього митця і тодішні журнали, зокрема «Отечественные записки»: «Искусство африканского трагика доведено до высшей степени совершенства: очевидно, каждый жест, каждое слово, каждое движение им строго обдумано, строго изучено... Там, где нежное чувство начинает тревожиться ревностью, где ревность эта растет все более и более, артист произвел сильное впечатление даже и на тех, кто не понимал его речей».