національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Аксаков Сергій Тимофійович

Прізвище, ім'я, по батькові

Аксаков Сергій Тимофійович

Роки життя (за новим стилем)

1 жовтня 1791 – 12 травня 1859

Діяльність

Російський письменник, перекладач, літературний і театральний критик періоду становлення реалізму в літературі ХІХ століття, мемуарист.

Коротка біографія

Народився в Уфі в сім’ї потомственого дворянина. Батько, Тимофій Степанович, був провінційним чиновником. Під впливом матері, Марії Миколаївни, високоосвіченої для свого часу і соціального оточення жінки, здобув хорошу домашню освіту. З 1804 року по 1807 рік навчався в Казанській гімназії (з 1805 року – Казанський університет). У роки навчання організував студентське літературне товариство, сам брав активну участь у виставах студентського театру, виданні рукописних журналів, став прихильником літературно-лінгвістичної теорії Олександра Шишкова, викладеної у праці «Роздуми про старий і новий стиль російської мови». З 1808 року працював у Санкт-Петербурзькій комісії з підготовки законів, з 1826-го - остаточно поселився у Москві, працював цензором у Московському цензурному комітеті, інспектором, а пізніше – директором Межевого інституту. Цікавився історією, літературою, театром, перекладав твори Мольєра, Софокла, писав рецензії і замітки на театральні вистави. Гостинний дім Аксакова став одним із центрів літературного життя Москви. Тут часто бували Микола Гоголь, Михайло Глинка, Михайло Погодін, Олексій Хомяков, Іван Киреєвський, Микола Кетчер, Віссаріон Бєлінський та інші. У 1839 році, через хворобу, подав у відставку, з 1843-го – жив у маєтку Абрамцево. Писати почав у зрілому віці, під впливом Миколи Гоголя. Найвідоміші твори Аксакова: «Записки об ужении рыбы» (1847), «Записки ружейного охотника» (1852), «Семейная хроника» (1856), «Детские годы Багрова-внука» (1858), «История моего знакомства с Гоголем» (повністю опублікована у 1890 році). Усі вони позначені яскравим духом народності. На життя письменник дивився як художник – споглядач дикої природи, ставився до неї як до чогось особливо близького й рідного, а природа відкривала йому свої таємниці й красу, які не помічає байдужа людина. Читачів вражала простота і, водночас, художня досконалість, багатство й чистота мови творів митця. Помер Аксаков у 1859 році в своєму маєтку в Абрамцево.

Місця де перебував, працював, зв'язок з Україною

Місто Уфа (тепер Башкортостан, Російська Федерація), Казань, Санкт-Петербург, Москва, Абрамцево. Про Україну знав із розповідей Осипа Бодянського, Михайла Максимовича, Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, Михайла Щепкіна, з якими підтримував тісні зв’язки.

Зв'язок з Т. Г. Шевченком

Шевченко вперше згадав Сергія Аксакова в Щоденнику від 13 серпня 1857 року, а в грудні того ж року Михайло Щепкін привіз поетові в Нижній Новгород від Аксакова подарунок – книгу «Сімейна хроніка» з авторським написом. У відповідь Шевченко передав Аксакову через Щепкіна рукопис першої частини повісті «Матрос» (пізніше названої «Прогулка с удовольствием и не без морали»), а потім фото автопортрета. В листі від 4 січня 1858 року Шевченко просив віддати твір для опублікування в журналі (на розсуд Аксакова). Повість було передано до журналу «Русский вестник», але його тут не надрукували. Після 16 січня 1858 року Шевченко надіслав другу частину повісті і просив Аксакова висловити свою думку. Письменник листом від 19 червня 1858 року радив Шевченкові не друкувати цієї повісті: «Вона незрівнянно нижча за Ваш величезний поетичний талант, особливо друга частина». Шевченко, як відомо з його листа від 15 липня 1858 року, взяв до уваги цю пораду, і повість не була надрукована. Шевченко познайомився з Аксаковим та його сім’єю у Москві, повертаючись із Нижнього Новгорода до Петербурга, і залишив 22 березня 1858 року запис у Щоденнику: «Радостнейший из радостных дней», а вже в Петербурзі, 26 березня 1858 року, зазначив, що його найбільше тішило «самое теплое радушие лично ко мне и непритворное сочувствие к моей поэзии», які відчував особливо в родині Аксакова. Уся родина Аксакова: дружина і діти – Віра, Надія, Іван, Костянтин, дуже поважали Шевченка за його талант поета і художника. У родинному альбомі «Зібрання різних віршів» (куди було вписано поетичні твори, які найбільше подобались родині), поряд з віршами Федора Тютчева, Олексія Хомякова, Миколи Язикова, Кароліни Павлової, уміщено й поезії Шевченка, зокрема, «Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Давидові псалми». Шевченко, надсилаючи Михайлу Щепкіну свої нові поезії, просив прочитати їх Аксакову, а в начерку Автобіографії посилається на автобіографічні твори Аксакова як на зразкові в цьому жанрі. 

Висловлювання про діяча  відомих дослідників культури та науки

Микола Некрасов: «Превосходная книга Аксакова «Записки ружейного охотника Оренбургской губернии» облетела всю Россию.»

«Такой книги у нас еще не было», – писав ІванТургенєв.