національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Даль Володимир Іванович

Прізвище, ім'я, по батькові

Даль Володимир Іванович (літературний псевдонім Козак Луганський) 

Роки життя (за новим стилем) 

22 листопада 1801 – 4 жовтня 1872

Діяльність  

Російський письменник, лексиколог, фольклорист, етнограф, лікар, військовий

Коротка біографія

Народився в селищі Луганський завод Катеринославської губернії (тепер – місто Луганськ) у сім’ї Івана Даля – лікаря, лінгвіста, богослова. Мати – Марія Христофорівна – віртуозна піаністка, знала багато іноземних мов. Отримавши хорошу домашню освіту, Даль у 1814 – 1819 роках навчався у Морському кадетському корпусі міста Петербурга, потім служив у Миколаєві, у Кронштадті. У 1826 – 1829 роках вивчав медицину в Дерптському університеті. У 1828-1829 роках брав участь у російсько-турецькій війні, мав нагороди. Потім служив у військовому госпіталі в Петербурзі хірургом-окулістом. З 1830-х років активно займався літературою. У 1832 році опублікував «Русские сказки. Пяток первый». Дружив із Миколою Гоголем, Олександром Пушкіним, Василем Жуковським, Іваном Криловим, Володимиром Одоєвським. Був у товариських стосунках з Тарасом Шевченком, Василем Григоровичем, братами Лазаревськими, Євгеном Гребінкою, Михайлом  Максимовичем, професором Редькіним. Популяризував українську літературу та фольклор, зокрема перекладав на російську мову повісті Григорія Квітки-Основ’яненка. Українські фольклорні матеріали, зібрані Далем, були передані Редькіну і пізніше більша їх частина увійшла в Словник української мови під редакцією Бориса Грінченка.  Даль є автором  художніх творів на українські теми, зокрема повістей «Савелій Граб» та «Небувале в тому, що було», оповідань «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир», статті про творчість Григорія Квітки-Основ’яненка «Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ’яненко», рецензії на збірку Платона Лукашевича «Малоросійські і червоноруські народні думи та пісні». У 1849 – 1859 роках працював чиновником особливих доручень при генералові-губернаторові в Нижньому Новгороді. У 1838 році став членом-кореспондентом, а в 1863 році – почесним академіком Петербурзької Академії наук. Нагороджений Володимирським хрестом у петлиці, Ломоносівською премією Академії наук. Є автором підручників «Ботаніка», «Зоологія» для військових закладів, більше 100 очерків, повістей, оповідань, «Толкового словаря живого великорусского языка» (близько 200 тисяч слів), до видання якого спонукав його Олександр Пушкін: «Ваши сборы не простая шалость, не увлечение. Это еще достаточно новое у нас дело. Вам можно позавидовать – у Вас есть цель».

Майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, збирав українські фольклорні матеріали. Про українську мову писав: «По мне, не только можно заниматься им для развлечения – нужно изучать его. Всякому на то своя воля, но судя по-моему – нет причин, чтобы не принять коротких, крепких, ярких и выразительных изречений земляков моих». Відчуваючи кревний зв’язок з Україною, взяв літературний псевдонім –  «Козак Луганський».

Останні роки жив у Москві й підготував повне зібрання своїх творів у 8 томах. Похований на Ваганьківському кладовищі у Москві.

Місця де перебував, працював, зв'язок з Україною

село Луганський завод, Петербург, Миколаєв, Кронштадт, Москва.

Зв’язок із Т. Г. Шевченком

Шевченко познайомився з Далем у 1830-х роках на літературному вечорі в Петербурзі (можливо, у Євгена Гребінки). Перебуваючи на засланні, через Лазаревського (лист від 20 грудня 1847 року) просив Даля поклопотатися у генерал-губернатора Оренбурга про надання йому дозволу малювати: «Як побачитеся з Далем, то, поклонившися йому од мене, попросіть його, щоб він ублагав Перовського, щоб той визволив мене хоч із казарм (сиріч випросив мені позволєніє рисовать)». Зустрівшись із Далем у 1857 році в Нижньому Новгороді, залишив запис у Щоденнику: «Он принял меня радушно и в заключение просил заходить к нему запросто как к старому приятелю». Шевченко кілька разів відвідував Володимира Даля, подарував йому автограф поезії «Рано-вранці новобранці». Полемізував з ним, як автором оповідання «Солдатське дозвілля» (1843): «Заглавие ложное. У русского солдата досуга не имеется. А если же солдат и встречается с ним иногда, то непременно в кабаке» (Щоденник, 14 червня 1857). Дискутував щодо його перекладу і власного тлумачення «Апокаліпсису»: «С какой же целию такой умный человек, как Владимир Иванович, переводил эту аллегорическую чепуху?» (Щоденник, 18 грудня 1857 року). Напевно, під впивом нової теології Шевченко ставив під сумнів канонічність цієї книги. Таке ставлення до Даля було зумовлене, найімовірніше, його «Листом до Кошелєва», надрукованим у журналі «Русская беседа», в якому він доводив якщо не шкідливість, то принаймні, передчасність грамотності, освіти для російського селянина. Особливо неприйнятними для Шевченка були погляди Даля на кріпацтво, оскільки він підкреслював доброчинну роль поміщика стосовно малокультурного мужика.  

Висловлювання про діяча  відомих дослідників культури та науки

Віссаріон Бєлінський у статті «Обзор русской литературы за 1845 год» писав: «После Гоголя В.И. Даль до сих пор решительно первый талант в русской литературе».