національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Забіла Віктор Миколайович

Прізвище, ім'я, по-батькові

Забіла Віктор Миколайович

Роки життя (за новим стилем)

20 листопада 1808 – 2 грудня 1869

Діяльність

Український поет-романтик

Коротка біографія

Народився на хуторі  Кукуріківщина  (тепер село Забілівщина Борзнянського району Чернігівської області) в сім'ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. У 1822 – 1825 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. У 1825 – 1834 роках служив у війську. Вийшов у відставку в чині поручника, та повернувся до свого маєтку. Поруч з його хутором був хутір Мотронівка, що належав далеким родичам Забіли панам Білозерським. Поет закохався у Любу Білозерську, сестру українського громадського та літературного діяча, журналіста Василя Білозерського, українського фольклориста й етнографа Миколи Білозерського та письменниці Ганни Барвінок – дружини Пантелеймона Куліша. Відбулися вже заручини і призначена дата для шлюбу. Та в цей час неподалік Мотронівки купив собі село багатий вдівець, поміщик Боголюбцев і батько Люби Білозерської силоміць віддав її за нього. Забіла дуже болісно сприйняв цей удар і сильно змінився. Решту життя провів на своєму хуторі поблизу Борзни. Помер поет в листопаді 1869 року у Борзні.

 

Вірші почав писати в середині 30-х років. Три його вірші опублікував Євген Гребінка у 1841 році в альманасі «Ластівка». Ще два вірші, надруковані у 1857 році в «Черниговских губернских ведомостях». Повну збірку творів – «Співи крізь сльози» – видано в 1906 році у Львові за сприяння Івана Франка.

«Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку» покладено на музику Михайлом Глінкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та інших Забіла сам створив мелодії.

Місця де перебував, працював, зв'язок з Україною 

Усе життя прожив на Чернігівщині. (хутір Кукуріківщина, місто Ніжин, бував у помістях Мотронівка, Качанівка, Мойсівка) Жив у Борзні, де після виходу у відставку працював утримувачем поштової станції.

Зв’язок із Т. Г. Шевченком

Тарас Шевченко чув про Віктора Забілу від Василя Штернберга і на заочне знайомство переслав йому видання «Гайдамаків». Познайомились вони в селі Качанівка (Чернігівщина) в маєтку Григорія Тарновського у 1843 році. Бачились вони і в селі Мойсівка, маєтку Татяни Волховської у 1846 році. У 1847 Тарас Шевченко та Віктор Забіла були запрошені на весілля до Пантелеймона Куліша та Оксани Білозерської (Ганни Барвінок). В зимку того ж року Тарас Шевченко намалював портрет Віктора Забіли та згодом зробить його прототипом героя повісті «Капітанша». Відомо про жартівливе послання Віктора Забіли до Тараса Шевченка, у якому він нарікає, що той проїжджаючи повз Борзну не завітав до нього.

Відчувається вплив творчості Тараса Шевченка на пізню поезію Віктора Забіли, зокрема у посиленні соціальних мотивів.

Віктор Забіла брав активну участь у перепохованні Шевченка, супроводжував труну від Борзни до Києва і з Києва до Канева. Займався упорядкуванням могили.

Висловлювання про діяча  відомих дослідників культури та науки

«Беручи цю людину в цілості, мушу сказати, що був це чоловяга з великим природним даром… Хоч, може, хто й здивується, та я скажу, що це в нас був би другий Гоголь, ще, може, до того Гоголь український, коли б у нього була така дорога, як у Гоголя, і такі приятелі» – відзначав Пантелеймон Куліш.