національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Тургенєв Іван Сергійович

Прізвище, ім'я, по-батькові 

Тургенєв Іван Сергійович

Роки життя (за новим стилем) 

9 листопада 1818 – 3 вересня 1883

Діяльність

Російський письменник-реаліст, брат декабриста Миколи Тургенєва. Член-кореспондент Академії наук з 1860 року.

Коротка біографія

Народився в місті Орел, у дворянській родині. Навчався в приватному пансіоні в Москві, потім в Московському, Петербурзькому, Берлінському університетах. Свій літературний шлях Тургенєв розпочав як поет. У 1838 – 1847 роках він пише і друкує в журналах ліричні вірші та поеми («Параша», «Помещик», «Андрей» тощо).

Перейшовши в 1847 році до прози («Хорь и Калиныч» з майбутніх «Записок охотника»), Тургенєв залишив поезію, але наприкінці життя створив чудовий цикл «Стихотворений в прозе».

Справив великий вплив на російську і світову літературу. Видатний майстер психологічного аналізу, опису картин природи. Створив низку соціально-психологічних романів – «Рудин» (1856), «Накануне» (1860) , «Дворянское гнездо» (1859), «Отцы и дети»(1862).

У 1847 році Тургенєв надовго виїхав за кордон. Три роки прожив він у Німеччині, потім у Парижі і в маєтку родини Віардо. Ще до від’їзду віддав у «Современник» нарис «Хорь и Калиныч», який мав гучний успіх.

У 1852 році вийшли нариси окремою книгою під назвою «Записки охотника».

У 1850 році письменник повернувся до Росії. Як автор і критик працював у «Современнике», що був своєрідним центром російського літературного життя.

Після смерті Гоголя в 1852 році Тургенєв опублікував некролог, заборонений цензурою. За це був заарештований на місяць, а потім висланий у свій маєток під нагляд поліції без права виїзду за межі Орловської губернії.

У 1853 році йому було дозволено приїжджати до Петербурга, але право виїзду за кордон було повернене лише в 1856 році.

Іван Сергійович приймає на себе функцію посередника між російською і західними літературами. Зростає його загальноєвропейська слава: у 1878 році на міжнародному літературному конгресі в Парижі письменник обраний віце-президентом; в 1879 році він почесний доктор права Оксфордського університету. Тургенєв підтримує контакти з російськими революціонерами (Лавровим, Лопатіним) і надає матеріальну підтримку емігрантам. У 1880 році Тургенєв бере участь в урочистостях на честь відкриття пам'ятника Пушкіну в Москві.

В кінці життя Тургенєв звертається до мемуаристики («Литературные и житейские воспоминания»).

Помер письменник 3 вересня 1883 року в Бужівале, поблизу Парижа; похований на Волковому кладовищі у Санкт-Петербурзі.

Місця де перебував, працював, зв'язок з Україною

Маєток Спасько-Лутовинове, Орел, Москва, Петербург, Берлін, Рим, Брюсель, Баден-Баден, Париж.

Повязання з Т. Г. Шевченком

Тургенєв знав про Шевченка ще в 1840-х роках, особисто познайомився з ним узимку 1859 року, коли поет повернувся із заслання. Виявляв інтерес до творчості Шевченка, разом з ним брав участь у літературних читаннях, клопотався через Літературний фонд про звільнення його родичів з кріпацтва, просив Герцена відгукнутися в «Колоколе» на смерть поета, написав «Воспоминания о Шевченке», сприяв популяризації його творчості за кордоном.

Висловлювання про діяча відомих дослідників культури та науки 

Микола Гоголь спостерігав з великим інтересом за творчістю митця. Виділяючи його серед інших молодих письменників того часу, казав: «У всій сучасній літературі найбільше таланту лише у Тургенєва».

Жорж Санд щиро захоплюючись «Записками охотника» Тургенєва, писала : «Він – реаліст, що все бачить, поет – щоб прикрашувати все, і має велике серце – щоб жаліти усіх і все розуміти».

Гі де Мопасан у спогадах згадував їх першу зустріч: «Ми зустрілися вперше у Гюстава Флобера. Відчинилася двері і з’явився гігант. Гігант з срібною головою… Не дивлячись на свій вік і свою майже завершену кар’єру, у нього були найпрогресивніші погляди на літературу».

Георг Брандес вважав, що Іван Сергійович: «писатель международный, нежели русский».