національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Києво-Межигірський монастир

Назва

Києво-Межигірський монастир (Межигірський Спасо-Преображенський монастир)

Місцезнаходження

місцевість Межигір’я біля сучасного села Нові Петрівці (Київська область), за 10 км на північ від міста Вишгород

Довідка

Православний (жіночий) монастир, який існував до 1935 року.

Згідно з легендою, монастир близько 988 року заснували грецькі ченці, що прийшли з Візантії разом із св. Михайлом – першим митрополитом Київським – за 4 км від Вишгородського замку.

Працюючи у Вишгороді над зведенням законів Київської держави – Руською Правдою – князь Ярослав Мудрий, за однією з версій, перевіз туди частину своєї знаменитої бібліотеки, а по його смерті бібліотеку передали до найближчого, тобто, Межигірського монастиря.

У 1151 році Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський під час походу на Київ зупинився у Межигір’ї і звідти вів облогу Вишгородського замку. На знак своєї перемоги князь поставив тут кам’яну церкву Білого Спаса на місці старої дерев’яної.

Під час монголо-татарської навали у 1240 році монастир було знищено разом із бібліотекою.

Києво-Межигірський монастир було відбудовано у 1523 році за сприяння українського духовенства, що отримало на це дозвіл від польського короля Сигізмунда.

З 1630 р. Межигір’я існує як монастир запорізького козацтва – вперше це згадується у львівському літописі – як шпиталь для старих та скалічених воїнів. Сюди ж приїхав усамітнитись і доживати свого віку козацька старшина, зокрема – фастівський полковник Семен Палій.

Монастир був духовною опорою українського народу у визвольному русі середини XVII століття, тому Межигір’ям опікувався Богдан Хмельницький. Гетьманськими універсалами (1651-1656 pоків), віддавши монастирю навколишні села (Чернен, Мощун, Петрівці, Вишгород, великі земельні угіддя Чернігівщини), Хмельницький зміцнив монастир.

З 1630-х роках – час процвітання монастиря, отримання величезних пожертвувань, земельних угідь. Серед благодійників: єпископ Луцький і Острозький Ісакій Борискевич, митрополит Київський Іова Борецький. Межигір’я прирівнювалось своїм багатством та могутністю до Києво-Печерської Лаври.

Серед меценатів обителі другої половини XVII століття – Орина Сомкова (дружина гетьмана Якима Сомка), гетьман Правобережної України Євстафій Гоголь (похований у монастирі у 1679 році), Іван Мазепа.

На 1703 рік припадає занепад монастиря. Це збігається з періодом втрати Україною залишків автономії. Страшна пожежа 1717 року руйнує Спасо-Межигірський монастир, що відродився лише в 30 роки XVIII столітті коштом козацтва. У 1734 році Запорізька Січ зову визнає зверхність Межигірського Спаса. На 1734-1778 роки припадає останній етап українського автономізму, коли ще монастир залишався твердинею української культури. Закінчився цей етап секуляризацією церковного майна.

10 квітня 1786 року указом Катерини II було ліквідовано Спасо-Межигірський монастир, який мали перевести в Таврію, а на цьому місці розмістити військовий лазарет. Багатство, різницю та іконостас перевезли до Олександро-Невської церкви у Петербурзі. Монастир ліквідували разом із скасуванням гетьманату, полкового адміністративного поділу. На Україні впроваджували російське кріпосне право для селянства.

Зв’язок з Т. Г. Шевченком

Тарас Шевченко відвідав Києво-Межигірський монастир у червні 1843 року разом із Кулішем під час своєї першої подорожі в Україну. Перебуваючи в Межигір’ї, Шевченко виконав олівцевий рисунок «Києво-Межигірський монастир» і записав тут 13 червня 1843 року чотири народні пісні. Згадки про Межигірський монастир є в його поетичних творах «Чернець», «Заступила чорна хмара» і «Невольник», у повісті «Близнецы», «Щоденнику» та в листі до Я.Кухаренка від 26 листопада 1844 року.

20 липня 2012 року відбулася закладка храму преподобного Лева Оптинського в рамках відродження Спасо-Преображенського Києво-Межигірського монастиря УПЦ (МП). Згідно з проектом відродження святині, Києво-Межигірський монастир буде відтворено протягом 4-5 років, і буде складатися зі Спаського собору, Петропавлівської церкви (з дзвіницею), великого братського корпусу.