національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Оренбург

Назва

місто Оренбург

Місцезнаходження

центр Оренбурзької губернії (зараз місто обласного підпорядкування, адміністративний центр Оренбурзької області, РФ)

Довідка

У 1731 році казахський хан Абулхаїр разом із зібранням казахської старшини вирішив прийняти акт про добровільне приєднання Молодшого жуза казахів до Росії. Син хана Ералі у 1734 році здійснив домовленість із імператрицею Російської імперії Анною Іоанівною про надання його роду права ханського престолонаслідування та побудову на річці Ор міста із фортецею, де він міг би в разі потреби перечекати небезпеку. Натомість Ералі забов’язувався захищати російські кордони, суміжні з землями його орди, та російські купецькі каравани, а також надавати воєнну допомогу й платити ясак звіриними шкурами. Тож Оренбург зводився як опорний пункт ліній укріплень по річках Яїк, Самара та Сакмара, одночасно мав бути й центром сільськогосподарського району.

Рік по тому, 31 серпня 1735 року, біля злиття річок Ор і Яїк було закладено Оренбурзьку фортецю. Місце для міста було вибрано в ході експедиції ініціатора освоєння краю І.К. Кирилова. Після його смерті начальником Оренбурзької експедиції був призначений В.Н. Татищев. Йому здалося, що місце надто незручне, до того ж воно затоплювалося весняними повенями. Сильні розливи річок в цьому місці змусили почати в 1739 році підготовку до будівництва нового міста з колишньою назвою нижче за течією Яїка – на Червоній горі. 6 серпня 1741 року його було закладено.

Старе місто отримало назву Орська фортеця (нинішнє місто Орськ). Однак будівництво міста не почалося. 30 квітня 1743 року Оренбург був закладений втретє – на місці колишньої Бердянської фортеці, за 70 верст від Красногорського урочища. Новим начальником комісії був призначений І.І. Неплюєв. Він і вибрав влітку 1742 року нове місце, яке тепер є історичним центром міста. Місто ж, вибудуване на Червоній горі, отримало назву Красногорської фортеці.

Оскільки спочатку Оренбург був заснований на річці Ор, він і отримав свою назву Оренбург – місто на Орі. Про це пише докладно П.І. Ричков у своїй книзі «Топографія Оренбурзька». У зв’язку з такою історією заснування Оренбург називають тричі зачатим і один раз народженим.

У 1744 році Оренбург став центром Оренбурзької губернії. Кордон Оренбурзької губернії доходив на півночі до річок Ісеті й Ками, на заході біля Самари і Ставрополя – до Волги, йшов трохи західніше річки Яїк в нижній її течії, на півдні доходив до Каспійського і Аральського морів, на сході – до річки Тобол і східних меж територій кочовищ Середньої казахської Орди.

З 5 жовтня 1773 року до 23 березня 1774 року Оренбург був оточений армією Омеляна Пугачова. Після розгрому бунту імператриця Катерина II за участь у повстанні перейменувала Яіцьке козацтво в Уральське, Яіцке містечко – в Уральськ, річку Яїк – в Урал, а городянам за утримання міста подарувала хрест Андрія Первозванного (X), зображений зараз на прапорі й гербі міста.

У 1782 році було утворено Уфімське намісництво з двох областей: Уфімської і Оренбурзької, головним містом призначено Оренбург. Реорганізовано в 1796 році імператором Павлом I в Оренбурзьку губернію.

У 1850-1881 рр.. Оренбург – центр генерал-губернаторства. До 1868 року тут перебували установи, що завідували прикордонними справами, управлінням казахів Молодшого жуза. З 1868 року – місце перебування губернатора Тургайской області.

Оренбург був великим центром торгівлі Росії з Середньою Азією.

У 1905-му було закінчено будівництво залізниці Оренбург-Ташкент, що відкрила шлях до Середньої Азії, і побудовані головні залізничні майстерні, що зробило місто важливим транспортним вузлом.

Оренбург був побудований на стику казахських степів і башкирських земель і став центром заснованого імператрицею Єлизаветою Петрівною російського оренбурзького козацтва. У роки революції та безвладдя це зумовило негласну боротьбу за місто, що займало ключове положення на південному Уралі.

Упродовж 1917 року відбувся ряд з’їздів киргизьких політиків та громадських діячів, внаслідок яких 23 березня 1919 року було проголошено Автономну Башкирську Радянську Республіку (АБРР) із тимчасовим центром в Стерлітамаку, пізніше столицею стала Уфа.

Лідери казахської партії «Алаш-Орда» під час переговорів з Леніном і Сталіном відмовились підкоритись, розраховуючи на підтримку «Білого руху». Киргизька автономія на початку 1920 року за співпрацю з білими була скасована Радянською владою, а її лідерів розстріляли.

26 серпня 1920 року було утворено Киргизьку Автономну Радянську Республіку зі столицею в Оренбурзі. У 1925 році центр було перенесено до міста Перовськ (колишня Ак-Мечеть) на Сир-Дар’ї, перейменованого на Кзил-Орду, а Оренбург з областю було включено до Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. У грудні 1934 року він став центром Оренбурзької області.

У пострадянській Росії Оренбург пережив деяку депопуляцію в 1990-х роках, але на початку XXI століття відбулася стабілізація і почався розвиток міста, пов’язаний в першу чергу з діяльністю найбільш успішного в реаліях постсоціалістичної економіки підприємства «Газпром видобуток Оренбург».

Зв’язок з Т. Г. Шевченком

Шевченка за «сочинение возмутительных стихов» за наказом царя заслали в солдати в Окремий Оренбурзький корпус під якнайсуворіший нагляд із забороною писати й малювати. Поет прибув сюди 9 червня 1847 року. Тут поет жив кілька днів, а потім його відправили продовжувати солдатську службу в Орську фортецю.

Вдруге Шевченко прибув до цього міста 31 жовтня 1849 року разом з іншими учасниками Аральської описової експедиції для завершення роботи над гідрографічними краєвидами Аральського моря і прожив тут майже 7 місяців. Під час цього перебування в місті Шевченко написав поему «Петрусь», поезії «Лічу в неволі дні і ночі», «Ми заспівали, розійшлись», «Не молилася за мене», «Мені здається, я не знаю», «Якби ви знали, паничі», «Буває, в неволі іноді згадаю», «Чи то недоля та неволя» та ін. Плідною була й його малярська творчість. Тут Шевченко намалював кілька автопортретів, портрет Ф. та М.Лазаревських, портрети А.Племянникова, О.Бларамберг, М.Ісаєва, М.Обручової, портрет К.Герна та його дружини.

З Оренбурга писав листи до А.Лизогуба, В.Рєпніної, О.Бодянського, В.Жуковського та ін. В квітні 1850 року за доносом М.Ісаєва про те, що Шевченко ходить у цивільному одязі й порушує заборону писати і малювати, поета заарештували й посадили на гауптвахту. Наприкінці травня його під посиленим конвоєм відправили по етапу в Орську фортецю.

Втретє Шевченко був в Оренбурзі у жовтні 1850 року, ймовірно, один день, коли його відправляли на нове місце заслання – в Новопетровське укріплення.

Поет багато разів згадував Оренбург в Щоденнику та листах. Враження, яке справило на нього це місто, він передав словами героя повісті «Близнецы»: «Солнце только что закатилось, когда я переправился через Сакмару, и первое, чтс я увидел вдали, это было еще розового цвета огромное здание с мечетью и прекраснейшим минаретом... мне открылся город, то есть земляной высокий вал, одетый красноватым камнем, и неуклюжие сакмарские ворота, в которые я и въехал в Оренбург. На мой взгляд, в физиономии Оренбурга есть что-то антипатичное, но наружность иногда обманчива бывает».

В Оренбурзі зберігся колишній будинок Кутіних, де жив Ф.Лазаревський, в якого 1847 і 1849-50 роках часто бував поет. На цьому будинку було встановлено меморіальну дошку. Збереглися (в перебудованому вигляді) губернаторський палац, що в ньому Шевченко малював портрет М.Обручової, будинок, у підвалі якого колись була гауптвахта, де поет перебував під арештом, і колишній ордонансгауз.

Ім’ям Шевченка в місті названо вулицю й провулок. В експозиції краєзнавчого музею є розділ, присвячений перебуванню поета в Оренбурзі та в Оренбурзькому краї. В 1970 році в місті відбулася дев’ятнадцята наукова шевченківська конференція.