національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Військо Запорозьке

Назва

Військо Запорозьке

Довідка

1) станово-корпоративне об’єднання, військова структура, політичний і соціальний інститут українського козацтва 2-ої половини XVI – 1-ї половини XVIІ століття. Організаційно стійка форма військово-політичного об’єднання українських козаків виразно окреслилася приблизно в 70-х – на початку 80-х років XVI століття, після появи на дніпровському острові Томаківка (Буцький, Дніпровський, Городище; був поблизу сучасного міста Марганець Дніпропетровської області, нині затоплений водами Каховського водосховища) січового укріплення. До цього козаки розрізнено або локальними колективами мешкали переважно в порубіжних українських містах, а також уходах, станах, зводили для захисту невеликі городки і січі.

Територією Війська Запорозького було пониззя Дніпра на південь від порогів. Звідси термінологія тогочасних документів, у тому числі й дипломатичних, на означення Війська Запорозького: «Запорозьке», «Низове», а самих козаків: «запорожці», «низовці», «низові козаки» (іноді – «січові козаки»).

Військо Запорозьке акумулювало найбільш активних, мобільних, волелюбних і радикально налаштованих вихідців з міщанства, селянства, боярства (протягом XVI століття більшість бояр було витіснено за межі панівного стану), а також шляхти. Політичній устрій запорозьких козаків базувався на республікансько-демократичних засадах. Його наріжними каменями були козацька рада та інститут гетьманату. Рада (загальні збори усіх повноправних козаків) була інструментом прямої демократії запорозької спільноти, а також виконувала роль верховної законодавчо-розпорядчої інституції. Вона відала обранням гетьмана і чинила над ним суд, могла виносити вироки іншим запорозьким посадовцям, заслуховувала письмові звернення до козаків офіційних осіб і ухвалювала відповідні рішення, затверджувала інструкції для своїх послів, приймала іноземні посольства, розглядала питання про воєнні походи, надання найманських послуг тощо. Участь у роботі ради була правом і обов’язком кожного козака (певні обмеження щодо цього поширювалися на козаків-новобранців). Діяв принцип вільного висловлювання думок. Крім великого, збиралося також мале радне коло, що складалося з козацької старшини. Останні подавали свої пропозиції, а також письмово підготовлені документи на розгляд і затвердження великому козацькому колові. Рішення приймалося за одностайної згоди всіх учасників ради – внаслідок силового тиску до думки більшості змушена була приєднуватися меншість.

У системі козацького устрою Війська Запорозького істотне місце належало кошовому, або курінно-кошовому, устрою, який пов’язувався насамперед з буденними потребами існування козаків. У період організаційного становлення Війська Запорозького термін «кіш» у вузькому значенні слова означав житло козаків. У ширшому значенні «кошем» іноді називалося похідне мобілізаційне влаштування або похідний устрій козацького війська. Найчастіше терміни «кіш», «курінь» означали місцеперебування козаків на Запорожжі. Тамтешнє життя потребувало звичаєвої адміністративно-господарської регламентації господарської діяльності козаків, а також створення необхідних матеріальних умов для проживання за принципом військового польового табору, стану. Очевидно, цими питаннями відали кошові отамани. Із документів 20-х років XVIІ століття відомо, що кошовий отаман, який стояв на чолі «кошового товариства», підпорядковувався владі гетьмана.

Вироблена козаками Війська Запорозького форма співжиття, його військова, політична й соціальна практика, а також тип політичної культури стали своєрідною лабораторією національного державотворення. У сфері політичної свідомості та ментальності це проявилося насамперед у творенні психологічних установок і зразків публічної поведінки, спрямованих на активну участь індивіда в політичному житті; виробленні громадянської системи цінностей, в якій особливу роль відігравала орієнтація на культурно-релігійну традицію народу; практичному втіленні ідеї свободи в соціальному, а також політичному житті; готовності й спроможності збройним шляхом здобути і відстоювати цю свободу. У сфері козацького устрою та політичної практики державотворчий вимір мали апробовані запорожцями військово-адміністративної і політичної структури, завдяки яким здійснювалася публічна влада на частині українських територій, республікансько-демократичні принципи політичного устрою, створення боєздатного війська на широкій соціальній основі, досвід дипломатичної практики;

2) назва Української козацької держави з середини XVIІ століття.

Географічне поширення

Запорозька Січ

 

П.М. Сас.


Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2003. - 688 с.: іл.