національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Утопічний соціалізм

Назва  

Утопічний соціалізм

Довідка

Прийняте в історичній та філософській літературі визначення вчення, яке передувало марксизму, на позначення ідеології, що передбачає можливість перетворення суспільства на соціалістичних засадах, про його справедливий устрій. Утопічність цієї ідеології полягає в тому, що її неможливо в даній формі втілити в дійсність.

Утопічний соціалізм можна інтерпретувати як ідеологію, в якій містяться певні цінності, на які орієнтовані її носії, і технології, до втілення яких прагнуть політики – носії даних цінностей. До цінностей утопічного соціалізму відносять ідеали рівності, подолання соціального та політичного відчуження членів суспільства, знищення експлуатації людини людиною, створення можливості для усестороннього розвитку, гармонійної соціалізації незалежно від статі й сімейного стану, національної та етнічної приналежності та ін.

Зародковою формою ідей утопічного соціалізму в усіх народів була легенда про минулу «золоту добу», яка змальовувала в ідеалізованому вигляді общинний лад і поширену в ньому соціальну рівність людей. Велике значення для становлення утопічного соціалізму мало соціальне вчення раннього християнства, що проповідувало загальнолюдську рівність і братерство людей, євангельський ідеал общинного патріархального ладу із споживчим комунізмом у побуті. Однак християнство направило утопічну думку в русло релігійної утопії.

У Середньовіччі ідейною оболонкою боротьби нижчих верств проти експлуатації стали хіліастичні уповання релігійних сект, які оголошували джерелом гніту і соціальної нерівності відступництво церкви і панівних класів від ідеалів первісного християнства.

Родоначальник утопічного соціалізму – англійський просвітитель Томас Мор. У його праці «Утопія» (1516) були викладені погляди на суспільство «золотого століття».

Один з перших ідеологів соціалізму італієць Томаззо Кампанелла писав про те, що основне завдання соціалістичної держави – організація виробництва і розподілу його продуктів, а також виховання громадян. Він пропонував залучати до політичного управління науку і вчених, спираючись при цьому на політичну діяльність народу.

Французький утопічний соціалізм епохи Просвітництва на основі вимог розуму і «природного права» критикував буржуазне суспільство і затверджував необхідність комуністичного устрою як єдиного раціонального і рівного права всіх людей на свободу і користування життєвими благами. Цей варіант «золотого століття» отримав обґрунтування в комуністичних трактатах XVIII століття.

Вирішальний крок у розвитку соціалістичних ідей здійснив французький комуніст Гракх Бабьоф, який виробив програму «Змови в ім'я рівності». Бабувізм будував ідеал комуністичного суспільства як аграрного і ремісничого, з дрібним виробництвом на основі ручної праці й проповідував повне зрівняння і загальний аскетизм.

До найважливішого історичного рубежу в розвитку утопічного соціалізму підійшли на початку ХІХ століття видатні соціалісти-утопісти Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур'є та Роберт Оуен. Вони створили новий напрямок – критико-утопічний соціалізм і комунізм, викривали анархію виробництва, протиставлення особистих інтересів інтересам суспільства, переважання паразитичних елементів над продуктивними, фальш міркувань про «права людини» без забезпечення їй права на працю.

Критико-утопічний соціалізм разом з тим стверджував розуміння закономірності зміни форм власності й форм виробництва в постулатах розвитку людства. Він вбачав першочергове завдання суспільного перетворення у створенні великого суспільного виробництва, заснованого на вільній праці із застосуванням досягнень науки і техніки. Долаючи уявлення про загальний аскетизм та зрівнювання при соціалістичному ладі, критико-утопічний соціалізм постулював соціалістичний принцип розподілу за здібностями і зобразив майбутнє суспільство як суспільство достатку, яке забезпечує задоволення людських потреб і розквіт особистості.

Ідеї ​​критико-утопічного соціалізму стали основою для наступних течій утопічного соціалізму. У Франції в 30-40-х роках ХІХ століття сформувалися численні споріднені течії соціалізму. Ці школи піддали критиці капіталізм і висунули утопічні проекти відновлення докапіталістичних форм господарства або об'єднання дрібних господарів проти крупного капіталу. Захищаючи робочий клас і пропагуючи як засіб поступового мирного перевлаштування створення виробничих асоціацій (Філіп Жозеф Бюше, Луї Блан, П’єр Леру) або асоціацій «справедливого» еквівалентного товарообміну (Джон Грей, П’єр Жозеф Прудон). У колах діячів революційних таємних організацій 30-40-х років ХІХ століття кристалізувалися вчення необабувістського комунізму, котрий відродив ідеї глобальної комуністичної перебудови суспільства за допомогою революційного перевороту і революційної диктатури (Теодор Дезамі , Вільгельм Вейтлінг та інші). Велику популярність в робітничому середовищі отримала також пропаганда Етьєном Кабе мирної комуністичної перебудови суспільства. Теоретики утопічного соціалізму 30-40-х років ХІХ століття сформулювали найважливіший принцип комуністичного розподілу: «від кожного – за здібностями, кожному – за потребами». Високого розвитку матеріалістичної тенденції утопічного соціалізму досягли в Росії, в поглядах Олександра Герцена і Миколи Чернишевського.

Географічне поширення

Європа.