національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Історія Русів, Исторія Русовъ

Назва

«Історія Русів», «Исторія Русовъ»

Довідка

Одна з найвизначніших пам’яток української історичної та суспільно-політичної думки другої половини XVIII – початку ХІХ століття. В ній дається тогочасний виклад історії України від найдавніших часів до початку російсько-турецької війни 1768 – 1774 років з пріоритетним розглядом історії козацтва та Гетьманщини. Авторство невідоме. Написана тогочасною російською мовою з великими домішками української мови в традиціях козацько-старшинського історіописання XVIII століття. Події української історії висвітлюються яскраво та емоційно, інколи в художній формі. Велика увага приділяється описові доби Хмельниччини та Івана Мазепи (близько чверті від загального обсягу), меншою мірою розглядаються громадянські війни в Україні другої половини 1650-х — першої половини 1660-х років, період другої половини 1660-х — першої половини 1680-х років та останні часи Гетьманщини. В джерельному відношенні твір спирається на історичні пам’ятки козацької доби, які доповнюються різними переказами, спогадами. Більшість дослідників вважають, що автор «Історії Русів» був знайомий з київським «Синопсисом», літописом Григорія Граб’янки, «Коротким описом Малоросії» та іншими творами, а також використовував фольклорні джерела. Існують також різні припущення стосовно використання в «Історії Русів» таких джерел, як літопису Самійла Величка, «Літопису Самовидця», поетичного діалогу С. Дівовича,  праць іноземних істориків, зокрема Й.-Б. Шерера, агіографічних творів, полемічної літератури та ін. В «Історії Русів» достовірний матеріал чергується з тенденційними вимислами, написаними в героїко-легендарній або ностальгійно-патріотичній формі, міфами та апологетикою козацької слави і звитяги тощо. Автор вводить, або запозичує з інших джерел, вигаданих героїв, апокрифічні сюжети та незадокументовані (можливо, сфальсифіковані) тексти: гетьманство Федора Богдана, Зборівський трактат, текст якого докорінно відрізняється від тексту справжнього Зборівського договору Криму з Польщею 1649 року, козацькі перемоги в добу Хмельниччини над польським військом князя Четвертинського під Фастовом та литовським військом князя Яна Радзивілла під Масловим Ставом, звернення гетьмана Івана Мазепи до війська, текст промови Павла Полуботка перед російським імператором Петром І та чимало ін.

В цілому для контексту «Історії Русів» характерна трагічна роздвоєність між реальним та ідеальним баченням перебігу історії. Безпосередніх посилань на джерела в «Історії Русів» практично немає, хоча принагідно згадуються Д. Вагнер, Вольтер, Геродот, Діодор Сицилійський, Нестор, Клавдій Птолемей та ін. У концептуальному плані «Історія Русів» обстоює ідеї самостійного державного розвитку України, тяглості української історії з княжих часів та репрезентує ідеологію українських автономістів кінця XVIII століття. В інтелектуальному сенсі «Історія Русів» споріднена з працями Т. Калинського, Г. Покаса, А. Худорби та ін.

Автор «Історії Русів» схильний до ідеалізації української минувшини, особливо козацько-гетьманської доби. Він обстоює думку про рівноправність міждержавних союзів з Литвою, Польщею та Росією, прагне продемонструвати спадкоємність князівсько-гетьманської традиції на теренах Русі-України, показує численні порушення козацьких прав і свобод польською стороною. Причому козацтво розглядається в «Історії Русів» як єдиний репрезентативний та верховний стан українського суспільства, як аналог польської шляхти чи російського дворянства, відповідно, в Польщі та Російській державі. Гетьман виступає як господар землі Руської, що обирається не з простих козаків, а тільки з вищого прошарку козацької старшини й прирівнюється до польських гетьманів коронних та литовських гетьманів. Натомість до української шляхти автор «Історії Русів» ставиться вкрай негативно, зокрема навіть висловлює сумнів щодо її аристократичного походження. Чільне місце в «Історії Русів» відводиться воєнно-політичній історії, яка містить згадки про багато вигаданих битв і відтворюється з численними топографічними подробицями, описами спорядження, озброєння та фортифікаційних споруд.

В рукописних списках твір поширювався на початку ХІХ століття як на теренах підросійської України, так і в Галичині та Білорусі. Вперше опублікований 1846 року Осипом Бодянським у Москві в «Чтениях в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете».

Щодо точної дати написання та авторства «Історії Русів» є різні гіпотези. Найпоширенішою і найпершою за часом виникнення є та, що автором слід вважати архієпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського (Георгія  Кониського) (Осип Бодянський). Пізніше з’явилися припущення, що авторами можуть бути: князь О. Безбородько (М. Возняк, П. Клепацький, М. Слабченко, А. Яковлів та ін.), О. Лобисевич (О. Оглоблин), В. Лукашевич (М. Петровський), О. М. Маркович (О. Ільїн, Ф. Шевченко), В. Полетика (І. Борщак, В. Горленко, А. Єршов та ін.), Г. Полетика (М. Василенко, Д. Дорошенко, В. Іконников, О. Лазаревський та ін.), В. та Г. Полетики (М. Грушевськийта ін.), князь М. Репнін-Волконський (М. Драгоманов), В. і О. Ханенки (О. Оглоблин) та ін.

Хронологія датування створення «Історії Русів» коливається в межах 1760 – 1820 років. Цілком імовірно також, що «Історія Русів» пройшла кілька редакцій, остання з яких була на початку ХІХ століття. «Історія Русів» сприяла поширенню романтизму в українській історичній та суспільно-політичній думці першої половини ХІХ століття. Вона справила значний вплив на українську і російську історичну думку та літературу ХІХ століття, в т. ч. на творчість Павла Білецького-Носенка, Миколи ГоголяЄвгена Гребінки, Миколи КостомароваПантелеймона КулішаМиколи Маркевича, Амвросія Метлинського, Михайла Погодіна, Олександра Пушкіна, Кіндрата Рилєєва, Ізмаїла Срезневського, Миколи Устрялова, Тараса Шевченка, Олександра Шишацького-Ілліча та ін. Зокрема, 5-томна «История Малороссии» (Москва, 1842—43) Миколи Маркевича запозичила не тільки чимало фактографічного матеріалу з «Історії Русів», а й певною мірою її концепцію української історії.

Зв’язок з Т. Г. Шевченком

Сюжети та образи з «Історії Русів» Тарас Шевченко використовував у своїх творах «Великий льох», «Гамалія», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Никита Гайдай» та ін.

Географічне поширення

Українські землі, Російська імперія