національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Німецький союз

Назва  

Німецький союз

Довідка

Німецький союз виник в результаті союзного акту, підписаного у Відні 10 червня 1815 року і доповненого постановами Віденського заключного акту 35 травня 1820 року. Він був міжнародним об’єднанням німецьких незалежних держав (таких держав спочатку було 38, а згодом 35) та вільних міст, для захисту незалежності й недоторканності їх володінь, що входили до складу союзу, і для підтримки зовнішньої та внутрішньої безпеки Німеччини.

У зовнішніх відносинах Німецький союз утворив одне ціле; у внутрішніх справах окремі держави визнавалися цілком незалежними; кожному уряду надавалося право організувати народне представництво за своїм бажанням, але з одним важливим обмеженням: не відступати від основного типу німецьких держав, тобто монархічного устрою. Заключний акт  вимагав, щоб вся сума державної влади була зосереджена в руках правителя; земські чини могли брати участь тільки у здійснені певних функцій влади. Орган союзної влади – німецький сейм, який складався з уповноважених від окремих держав; діяльність цих уповноважених мала здійснюватися в межах отриманих ними від їх уряду інструкцій, під страхом відповідальності за порушення повноважень.

Суб’єктами союзної влади залишалися союзні уряди, а сейм залишався лише в ролі постійного міжнародного конгресу. Ступінь участі окремих держав у союзному управлінні визначалася їх величиною і значенням. Держави, визнані членами союзу, поділялися на дві категорії: 11 найбільших мали самостійний голос в сеймі, дрібні ж держави і вільні міста об'єднувалися для отримання голосу в групи, або курії; таких збірних голосів на сеймі було 6. Цей розподіл голосів мав місце на звичайних засіданнях сейму, що іменувався в такому випадку тісною радою; для прийняття рішень у справах особливої ​​важливості тісна рада по закінченні дебатів перетворювалася на загальні збори сейму, в яких кожна держава мала не менше одного самостійного голосу; але більш значні держави отримували тут по кілька голосів (але не більше 4). До справ особливої ​​важливості були віднесені: 1) зміна основних законів, видання нових постанов, прийняття в союз нових членів, утвердження нових постійних установ для здійснення цілей союзу; 2) оголошення війни, укладення мирних договорів від імені союзу. Для вирішення цих питань було потрібно більшість 2/3 голосів. Держави, котрі мали у загальних зборах кілька голосів, могли посилати від себе і кількох уповноважених, але цим не збільшувалося число наданих їм голосів. Головування в сеймі належало австрійському уповноваженому, у його відсутність - прусському, за відсутності останнього - баварському і т.д. за списком членів союзу. На час щорічного перерви засідань сейму на вакаційний час (4 місяці) складався так званий вакаційний комітет, з двох уповноважених та головуючого. Діяльність сейму була негласною; навіть звіти про засідання не друкувалися. Сейму належало право ведення зовнішніх зносин, з метою забезпечення загальнонімецьких інтересів. При політичних зіткненнях між окремими державами союзу сейм повинен був намагатися примирити сторони, а в разі безуспішності цих спроб - передавати спірне питання на обговорення особливого третейського суду або так званої аустрегальної інстанції, рішенню якої обидві сторони повинні були негайно підкоритися. Хоча, за змістом заключного акта, підтримку внутрішнього спокою в кожній окремій державі надавалося уряду цієї держави, але як виключення допускалося втручання сейму у внутрішні справи окремих держав, а саме: а) для придушення повстання, опору владі чи інших заворушень, якщо вони прийняли розмах, загрозливий для спокою всього союзу, б) для вирішення суперечок між палатами і урядом щодо сенсу та застосування конституції, якщо конституція була гарантована союзом, або питання буде добровільно представлено на розгляд сейму, в) щоб збереження точного сенсу постанов союзної конституції. На сейм було покладено піклування про внутрішній добробут Німеччини і охорону прав приватних осіб і суспільства. Він зобов'язаний був приймати скарги на відмову або повільність у правосудді і сприяти наданню судового захисту з боку того союзного уряду, який дав привід до скарги.

Конституція Німецького союзу, безсумнівно, представляла собою значний крок вперед, порівняно з організацією Рейнського союзу, вона розповсюджувалась всі німецькі держави; інша досить важлива її перевага на фоні попередньої полягала в тому, що вона звільняла німецькі держави від іноземного заступництва і втручання. Але пізніше виявилось, що Німецький союз, так само як і Рейнський, був безсилий для досягнення будь-яких позитивних цілей; будучи "урядом над урядами", він не мав у своєму розпорядженні ніяких самостійних засобів для забезпечення авторитету союзної влади і тому був у залежністю від доброї волі членів союзу, особливо наймогутніших серед них. Іншим корінним недоліком було залучення до участі в ньому ненімецьких государів - короля нідерландського, в якості великого герцога люксембурзького, і короля данського  як герцога голштинського і лауенбурзького. Процедура дії сейму не пом'якшувала ці недоліки, а, навпаки, ще більше послаблювала значення союзу. У 1848 р. сейм зійшов зі сцени зовсім непомітно, без жодного опору , а відновлення його в 1851 р. аніскільки не збільшило його впливу і владності. При першому ж рішучому зіткненні між головними його членами, Німецький союз повинен був припинити своє існування, як це і сталося в 1866 р.

Географічне поширення

Німецькі землі в Складі Німецького союзу (ФРН).

 

Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона — В 86 полутомах с иллюстрациями и дополнительными материалами, С.-Петербург, 1890—1907. Т. 8А (16): Германия — Го. — 1893. — 8, 479—958, II, 2 с.10 л. ил., карт