національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Даргинський похід

Назва 

Даргинський похід (експедиція в Дарго, «сухарна» експедиція)

Довідка

Даргинський похід (експедиція в Дарго, «сухарна» експедиція) – військова операція Окремого Кавказького корпусу Кавказької армії під командуванням графа Михайла Семеновича Воронцова (травень – липень 1845 року) в рамках Кавказької війни, метою якої було захоплення ставки імама Шаміля в аулі Дарго, розташованому на території сучасного Веденського району Чеченської республіки, Російська федерація.

Імператор Микола I, роздратований невразливістю Шаміля, його військовою і політичною могутністю, яка все зростала, постійно повертався до ідеї покінчити з ворогом одним потужним ударом. Голоси опонентів, які знали справжній стан справ на Кавказі й розуміли, що кавказька війна – кампанія тривалістю в багато десятиліть і одним ударом розрубати кавказький вузол неможливо, не були почуті. Микола Павлович сформулював три основні тези майбутньої військової операції:

1) розбити армію Шаміля;

2) проникнути в центр його панування;

3) утвердитися в ньому.

Експедиція під командуванням графа Воронцова, в ході якої планувалося захопити резиденцію Шаміля-Дарго, почалася 31 травня 1845 року.

3 червня 1845 Чеченський і Дагестанський загони з’єдналися в Салатавії біля села Гертме. 5 червня війська під загальним командуванням Михайла Воронцова вступили в Гумбет, а 14 червня, після бою біля гори Анчімеер (Пташина гора), в Андію.

Передові загони Шаміля використовували весь арсенал гірської війни: обвали, руйнування доріг і мостів, засідки і завали, обстріли з неприступних висот й інші військові хитрощі. Колони Воронцова, які розтягнулися на багато верст, не мали ні хвилини спокою. Атаки горян посилювалися, втрати росли, а мета експедиції все віддалялася.

Широко застосовувалась традиційна для горців тактика мертвих зон і випаленої землі: люди покидали свої землі, руйнуючи аули. Було спалено навіть багатий аул Анді. В захоплених селах Воронцова чекали попелища. Війська могли сподіватися лише на свої величезні обози, які перебували в постійній небезпеці.

Зайнявши випалений Анді, Воронцов видав наказ, в якому було вказано, що перша частина плану експедиції блискуче виконана, Шаміль втік, не сміючи чинити опір, і що вдячність командувача його війську за безприкладні подвиги обернеться щедрими нагородами.

Військам було дозволено відпочити перед тим, аніж рухатись далі. Поки ховали вбитих, замість очікуваних депутатів від навколишніх сіл, які просили про пощаду і виявляли покірність, Анді був оточений шамілевскіми мюридами і ополченцями.

Імам наказав не атакувати, поки сніг і холодний вітер не зроблять свою справу.

Воронцов опинився у важкому становищі. Холод і хвороби косили загін, а з навколишніх висот били гармати Шаміля. Порох сирів і ставав непридатним для використовування, замки рушниць не працювали через мороз. Транспорт, що йшов до Воронцова з припасами, був захоплений горцями.

Переваливши через високий хребет Речел, війська Воронцова вступили в ліси Ічкерії, де їх чекали ще важчі випробування, ніж в горах Дагестану.

У лісовій війні Шаміль застосовував «стратегію удава». Загони противника, долаючи численні завали, під перехресним вогнем, з великими втратами втягувалися в саму серцевину дрімучих лісів, де їх розсікали на частини і знищували.

Але сили Воронцова були ще настільки великі, що, незважаючи на важкі втрати, їм вдалося вийти до Дарго.

7 липня столицю Імамат було захоплено. Однак від самої столиці залишилося лише назва. Пустельне згарище стало нагородою Воронцову за всі втрати. Воронцов, в точності виконавши наказ царя, зазнавав нищівної поразки.

Авангард під командуванням генерал-майора Івана Лабинцева переправився на лівий берег річки Аксай, зайнявши села Белгатой і Центорой, але після численних контратак горців змушений був повернутися в Дарго.

Тоді було вирішено спробувати викрасти молодшого сина Шаміля Магомеда-Шапі, щоб примусити імама розчистити шлях до відступу, проте задум провалився.

Становище Воронцова ставало все більш скрутним. Висланий в ліс для зустрічі транспорту з продовольством і боєприпасами, загін Клюка фон Клюгенау потрапив у засідку і зазнав великих втрат. Залишки транспорту дивом пробилися до головних сил, втративши більшу частину майна і три гармати.

Становище стало критичним. Воронцов спалив намети, закопав гармати і почав відступ. Він вирішив пробиватися вниз за течією Аксая до Герзель-аулу, звідки до нього на виручку виступив загін Фрейтага.

13 липня війська Воронцова форсували Аксай і з безперервними боями пішли вниз через Белгатой, Центорой, Шуани, Урда та Алерой. На цьому шляху всі жахи лісових боїв повторилися, але з тією істотною різницею, що тепер війська відступали, а горці їх переслідували і безперешкодно нападали з усіх боків.

Саме 13 липня генерал Лідерс повів свій корпус в наступ на Дарго. Все закінчилося тим, що чеченці відрізали його колону від основних сил. Довелося відступати. Зупинившись у відкритій ущелині, Лідерс послав Якова де Бальмена до Воронцова повідомити про стан справ. Коли основні сили пробилися до колони Лідерса, виявилося, що Яків зник, як і ад’ютант, посланий Воронцовим.

Порятунок для російської армії прийшов несподівано. Шаміль отримав звістку про смерть своєї дружини Патимат. Він повинен був поспішати на похорон, але побоювався, що без нього Воронцов може вислизнути з лісової пастки. Наїби переконали імама, що й самі впораються і що повний розгром Воронцова неминучий.

Звістку про те, що Шаміль залишив місце битви, в таборі Воронцова зустріли з радістю.

18 липня до Воронцова зумів пробитися Фрейтаг із сімома батальйонами, 300 козаками і при 13 гарматах. Блокада була прорвана, і 20 липня залишки військ дісталися до Герзель-аулу. За порятунок Воронцова Роберт Фрейтаг отримав чин генерал-лейтенанта.

Експедиція Воронцова, що увійшла в історію під назвою «сухарна» або «даргинська», в якій загинуло 3631 чоловік, безліч полонених, яка принесла величезні матеріальні втрати і не принесла жодної користі, закінчилася.

Поставши перед імператором, Воронцов очікував гнівної відповіді. Однак Микола І був милостивий, звів Воронцова в князівський титул і залишив на колишніх посадах.

Зв’язок з Т. Г. Шевченком

Під час Даргинського походу загинув близький друг Шевченка – Яків де Бальмен. Під враженням від цієї події поет написав поему «Кавказ» і присвятив її загиблому.

Географічне поширення

Кавказ, Чечня.

 

Зображення: Кавказька війна. (1885-1895). Франц Рубо.