національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Києво-Могилянська академія

Назва

Києво-Могилянська академія (КМА), Київська братська школа, Київський колегіум, Київська академія, Київська духовна академія, Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Довідка

Історію КМА, як правило, починають від 1615 року — часу організації Київської братської школи. Про київське Богоявленське братство, достатньо пізнє явище в українському релігійно-культурному русі, та школу при ньому відомо небагато. Переважна більшість дослідників вважає, що їх створенню посприяв фундушевий запис (15 жовтня 1615 року) дружини мозирського маршалка Стефана Лозки Є. Гулевичівни, яким вона засвідчувала дарування своєї садиби на Подолі для заведення монастиря та школи при ньому. Новостворене братство підтримав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, він вступив у нього з усім Військом Запорозьким та зробив значну пожертву. 1620 року єрусалимський патріарх Теофан III надав право патріаршої ставропігії, а 1629 року діяльність братства санкціонував своєю грамотою король Сигізмунд III Ваза.

Київська братська школа за своїм устроєм та організацією навчання була, очевидно, подібною до інших братських шкіл. На її чолі стояв ректор (з них відомі: Іов (Борецький), 1615—1618 роки, Мелетій (Смотрицький), перед 1620 роком, Касіян (Сакович), 1620—1624 роки, та Хома Євлевич, 1628—1632 роки). Істориками встановлено кілька імен учителів, які викладали в школі, — це московитянин уставник Феодор, Яків Мемлевич, Сава Андрієвич, Василій Березецький. Окрім них, до викладання, імовірно, могли залучатися члени печерського вченого гуртка. З коротких документальних згадок про Київську братську школу, зокрема, як про училище «словяно-росского» та «елліно-греческого язика», дослідники роблять висновки, що головний акцент у школі робився на вивченні слов’янської граматики та грецької мови. Тут також студіювалися польська та латина, вірогідно — церковний спів, арифметика, риторика, тлумачилися елементарні філософські та богословські поняття. Школа була всестановою. Про чисельність її учнів даних не збереглося (відомо, однак, що 1622 року «Вірші на жалосний погреб» гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного виголошувало 20 вихованців, ще кілька осіб засвідчені в інших згадках).

Наступний етап історії КМА пов’язаний з ім’ям Петра Могили, який після номінування архімандритом Києво-Печерської лаври (1627 рік) планував заснувати в цій обителі заклад із передовою на той час системою навчання. Однак митрополит Київський Іов Борецький не погоджувався на реалізацію цього проекту з огляду на протидію, по-перше, консервативного православного духовенства, яке підозрювало в ньому католицьку змову, а по-друге, Богоявленського братства, що побоювалося конкуренції своїй школі. За здійснення задуму Петро Могила взявся 1631 року, після возведення на митрополичий престол ще консервативнішого Ісаї Копинського, і навіть отримав на це патріарше благословення. Він заснував так звану Лаврську школу. Однак різка протидія киян, яких підтримали й козаки, змусила шукати компроміс. Ним стало об’єднання лаврської та братської шкіл і закріплення за архімандритом титулу старшого братчика, протектора і фундатора, що поклало початок існуванню на Подолі Київського колегіуму (від 1632 року). Лише 1635 року король Владислав IV Ваза санкціонував створення нової школи, але без права власної юрисдикції та дозволу викладати вищі за логіку та діалектику дисципліни (останнє означало заборону на викладання богослов’я). Київський колегіум орієнтувався на характерний для того часу західноєвропейський гуманістичний тип навчання, який поширився також на територію Речі Посполитої, зокрема й на українських землях, у вигляді протестантських гімназій та єзуїтських колегій. Головно від чинної в останніх системи виховання багато чого перейняв Петро Могила. Однак саме через протидію єзуїтів, а також окремих вищих коронних урядовців Київського колегіуму не дозволено було стати закладом підвищеного рівня: не було дозволено викладати богослов’я. Програма студій складалася зі шкіл інфіми, граматики, синтаксими, поетики, риторики і логіки та діалектики. Проте вже Інокентій Ґізель у 1646/47-му навчальному році не лише прочитав у колегіумі повний філософський курс, а й на останніх лекціях зробив вступ до богослов’я. За головну мову навчання слугувала латина, її спудеї мали засвоїти в граматичних класах; значно менше часу відводилося на студіювання грецької мови. Невід’ємним елементом навчального процесу були диспути. Керівництво колегіуму не раз піднімало питання про надання своєму закладові прав, подібних до тих, якими користувалася Краківська академія (про підвищення статусу колегіуму йшлося й у Гадяцькому договорі 1658 року, однак останній так і не набув чинності). Богословський курс у колегіумі почав викладатися лише після підпорядкування у 1685—1686 роках Київській митрополії Московському патріархатові, уперше його прочитав 1689 року Йоасаф (Кроковський). Російський цар Петро I своєю грамотою від 11 січня 1694 року підтвердив право колегіуму на викладання богослов’я. Царська грамота від 26 вересня 1701 року (її появу спричинив масштабний конфлікт між київськими міщанами та викладацькою і студентською корпорацією) підтверджувала надані 1694 року колегіуму привілеї та декларувала, що цей навчальний заклад має незалежний від міського уряду юридичний статус. У цьому документі колегіум іменується «академією». Це дало дослідникам підставу вести мову про те, що 1701 року в історії КМА настав новий етап — власне академічний. Однак слід зазначити, що ще до 1701 року в документах, які стосувалися КМА, вже вживався термін «академія» на її означення, так само як і після 1701 року КМА продовжували іменувати «колегіумом» та «латинською школою».

Періодом розквіту КМА вважаються перші шість десятиліть XVIII століття. Навчальний курс тривав 12 років і складався із 8 шкіл. У класі аналогії впродовж року учні вивчали елементарну слов’янську, польську і частково латинську граматику, в наступних трьох класах (тривали по року) вдосконалювали вміння розмовляти та писати латиною, далі опановували: піїтику (1 рік; навчалися складати поетичні твори), риторику (1 рік; вивчали мистецтво красномовства), філософію (2 роки; студіювали діалектику, логіку, фізику, математику і метафізику, а також етику). Богословський курс (спочатку чотирирічний, а з 1775 року — дворічний) був ще ширшим і, крім власне богословських наук (догматики, моральної теології), включав освоєння необхідних у галузі релігії знань. У шести нижчих класах також студіювалися катехізис, арифметика і, вірогідно, геометрія.

Крім основних курсів, в академії впродовж XVIII століття в різний час могли викладатися ще й ін. дисципліни. 1738 року було запроваджено вивчення гебрейської, грецької та німецької, а 1753 року — французької мов. 1766 року серед предметів фігурували «познание глобуса», географія, арифметика, а також скорочений курс універсальної історії. 1783 року в навчальний процес починає запроваджуватися російська мова, від 1788 року — окремі класи чистої і змішаної математики.

Ще Петро Могила створив при Київському колегіумі бібліотеку, подарувавши їй свої книги. З часом академічна книгозбірня стала однією з найбільших та найбагатших в Україні. 1780 року вона налічувала понад 8 тисяч книг, однак того ж року істотно постраждала від пожежі. Втрати відновлювалися шляхом пожертв, приєднання до фонду створеної 1768 року бурсацької бібліотеки, придбання друкованої продукції.

На чолі Київського колегіуму, згодом — Київської академії — стояв ректор, ним, зазвичай, був настоятель Києво-Братського Богоявленського монастиря, при якому існував навчальний заклад. Ректор, як правило, викладав філософію, а після 1689 року — богослов’я. Йому допомагав префект, який переважно посідав братське намісництво та викладав спочатку риторику, а згодом — філософію. Від XVIII століття (починаючи з цього періоду в розпорядженні дослідників уже є достатні документальні свідчення про стан справ у КМА) на посади викладачів КМА пропонувалися кандидатури київських ченців, які закінчили студії в КМА. Відповідні пропозиції вносилися ректором і префектом чи Київською духовною консисторією, а остаточно схвалювалися митрополитом Київським.

Двері Київського колегіуму, пізніше — Київської академії — були відчинені для всіх верств населення. Окрім того, тут навчалися вихідці не лише з українських, а й з інших земель; поряд з українцями студентами були білоруси, росіяни, серби, румуни, греки, молдовани. Достовірно відомо, що на 1737 рік у КМА навчалися 367, на 1738 рік — 494, на 1739 рік — 536, на 1740 рік — 567, на 1741 рік — 687, у 1742/43 навчальному році — 822, у 1743/44 — 902, у 1744/45 — 1110, у 1764/65 — 1159 студентів. Починаючи з 1766 року і до 1769 року чисельність студентів завжди перевищувала 1000 осіб щорічно, але на 1772 рік зменшилася до 487, що було пов’язано з епідемією чуми в Києві. У наступні роки студентська корпорація знову зростала і протягом 1777 — 1780 років налічувала щорічно понад 800, а на початку ХІХ століття в середньому — 1200 осіб.

Від 1760-х років в історії КМА настає епоха реформ. До змін системи навчання, окрім потреби оновлення програми, спонукало й те, що в КМА, як і в решті подібних закладів у Російській імперії, під одним дахом поєднувалися школи різних навчальних ступенів — від найнижчого до найвищого. У цей час висуваються і обговорюються пропозиції про створення на базі академії університету (зокрема, про це йдеться в проекті гетьмана Кирила Розумовського 1763 року), однак вони не знайшли підтримки царського уряду. Тому КМА поступово еволюціонувала в напрямі перетворення на суто духовний навчальний заклад. Серед її вихованців починають переважати вихідці з родин священно- та церковнослужителів (на початку ХІХ століття їх налічується понад 80% від загального числа студентів). Запровадження в життя положень духовно-навчальної реформи 1798 року ще більш прискорило процес такого перетворення.

Кардинальна модернізація духовної освіти в Російської імперії почалася 1809 року (після реформи світської освіти). У 1817 році КМА тимчасово закрили. Функціонувати за новим уставом (1814 року) Київська академія розпочала 1819 рік як Київська духовна академія.

24 серпня 1992 року в корпусах колишньої Київської академії та Київської духовної академії, що були на той час зайняті Вищим військово-політичним морським училищем, згідно з розпорядженням Голови ВР України «Про відродження «Києво-Могилянської академії», вищого навчального закладу, на її історичній території» від 19 вересня 1991 року, було офіційно відкрито Університет «Києво-Могилянська академія». 19 травня 1994 року указом Президента України Університету «КМА» надано статус «національний», а 30 червня 1994 року Міжгалузева республіканська акредитаційна комісія надала йому 4-й рівень акредитації.

Географічне поширення

Київ, Річ Посполита, Російська імперія, Україна