національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Класицизм

Назва

Класицизм

Довідка

Художній стиль та естетичний напрям у європейському мистецтві й літературі XVII — початку ХІХ століття, що характеризується своєрідним поверненням до естетичних норм і зразків античної літератури та мистецтва. Художні принципи класицизму розвивались у взаємодії з естетикою Відродження та бароко. Продовжуючи в цілому їхні традиції (глибока пошана античних ідеалів рівноваги та міри, віра в могутність людського розуму), був одночасно їхньою антитезою, оскільки тяжів до довершеності форм. Разом із втратою характерних для попередніх культурних епох почуттів, зокрема пориву, втрачено й естетичне переживання світу саме як гармонійного цілого. Для мистецької теми класицизму притаманні конфлікт особистого почуття й громадянського обов’язку, перемога раціонального начала над стихією людських пристрастей.

Класицизм в архітектурі — це принципи симетричної основи композиції будівель, геометрично чіткого й зручного планування приміщень, широкого застосування ордера. Його провідний напрям — містобудівництво. Ідеї класицизму в архітектурі зародились у другій половині XVI століття, вони беруть початок з теорії будівництва Андреа Палладіо, а також архітектурних трактатів Джакомо да Віньоли і С.Серліо, у XVII столітті їх розвинув у своїх творах Джованні-П’єтро Беллорі, вони були виражені також в естетичних нормативах, розроблених академіками болонської школи. В цілісну стильову систему класицизм оформився у Франції в період абсолютизму (XVII століття). Принципи французького класицизму особливо виразні у творчості архітекторів-академістів — Клода Перро (східний фасад Лувра) і Франсуа Блонделя (брама Сен-Дені). У XVIIІ столітті цей стиль поширився в інших країнах Європи. Наприкінці XVIIІ – на початку ХІХ століття припадає розквіт російського класицизму (Василь Баженов, Михайло Казаков, Іван Старов, Андрій Вороніхін, Жан Тома де Томон, Карл Россі, Доменіко Жілярді та ін.). В українську архітектуру він увійшов під впливом російської класичної школи. В складанні проектів планування міст на українських землях брали участь архітектори Іван Старов, Михайло Казаков, Джакомо Кваренгі. У стилі класицизму створені: парки «Софіївка» в Умані (1796 – 1805) та «Олександрія» в Білій Церкві (1797 – 1829); Успенський собор у Харкові (1824—1833, архітектор Євгеній Васильєв); будинок Ніжинського ліцею (1824 рік, архітектор Алоізій Руска); будинок Київського університетуту (1837—1843, архітектор Вікентій Беретті); ратуша у Львові (1827—1835, архітектори Юрій Марков, Ф. Третель) та ін.

Класицизм у літературі. Уперше він виявився в неолатинській літературі XV—XVІ століть (Джованні Понтано, Анджело Поліціано, Іоан Секундус, Конрад Цельтіс, Ян Панноній та ін.), яка культивувала жанри класичної поезії. У Франції новий стиль з рисами класицизму розвивав у своїх одах Франсуа де Малерба (1555—1628), а найвищого розквіту досяг у трагедіях П’єр Корнеля (1606—1684) і Жан Расіна (1639—1699) та в комедіях Жана-Батиста Мольєра (1622—1673). Теоретичні положення літературного класицизму виклав Нікола Буало (1636—1710) в дидактичній поемі «Мистецтво поетичне» (1674 рік).

В українській літературі класицизм не переріс у художню систему. Деякі його елементи є у творах педагогів та вихованців Києво-Могилянської академії, зокрема Феофана Прокоповича, у шкільних поетиках, шкільній драмі, панегіричній поезії, а також у творах Івана Котляревського, Петра Гулака-Артемовського та Григорія Квітки-Основ’яненка.

Класицизм в образотворчому мистецтві охоплює період із XVІІ століття до першої третини ХІХ століття. На першому етапі свого поступу в кожній з країн, де він поширювався, набував різного характеру й розвивав передові ідеї свого часу (гуманізм, громадянська доблесть, патріотичний обов’язок перед вітчизною, волелюбність). Пізніше, будучи затвердженим як офіційний напрям академіями мистецтв, він перетворився на шаблон і почав гальмувати розвиток образотворчого мистецтва. Відомими його представниками були: Нікола Пуссен і Жак-Луї Давід (Франція), Антон-Рафаель Менгс (Німеччина), Антоніо Канова (Італія), Іван Мартос (Росія).

В українському образотворчому мистецтві класицизм набув поширення в розписах будівель, творенні іконостасів і скульптур. Так, в стилі класицизму розписані палаци в селі Хотінь (нині селище міського типу Сумського району Сумської області) та в Батурині. Риси класицизму є в живописі Андріївської церкви в Києві, в іконостасах собору Різдва Пресвятої Богородиці у Козельці та Почепського Свято-Воскресенського собору (обидві будови були закладені Кирилом Розумовським). Своєрідно поєднував принципи класицизму з давніми українськими малярськими традиціями Володимир Боровиковський (1757—1825). У стилі класицизму Іван Мартос створив пам’ятники Рішельє в Одесі та князю Григорію Потьомкіну в Херсоні. У Львові в цьому стилі працювали скульптори Гартман Вітвер і Антон Шімзер.

Класицизм у музиці. В завершеному вигляді сформувався у XVІІ столітті у французькому театрі (композитор Жан-Батист Люллі). Новий етап у його поступові був пов’язаний з епохою Просвітництва. Найвизначнішим представником класицизму в оперному мистецтві вважається Крістоф-Віллібальд Глюк. Найвища стадія розвитку класицизму пов’язана з творчістю композиторів Віденської класичної школи — Франца-Йозефа Гайдна, Вольфганга-Амадея Моцарта і Людвіга ван Бетховена. Риси класицизму є у творах українських композиторів Максима Березовського та Дмитра Бортнянського.

Класицизм у театральному мистецтві виник у кількох європейських країнах на початку XVІІ століття. Найбільшого розвитку набув у Франції (Гійом Мондорі, Флорідор, Тереза Дюпарк, Анрі-Луї Лекен, Клерон). Найвизначнішими його представниками в інших країнах були: в Німеччині — Фредеріка Кароліна Нейбер, в Англії — Томас Беттертон і Джон-Френсіс Кембл, у Росії — Федір Волков, Іван Дмитрієвський, Тетяна Троєпольська, Петро Плавильщиков та ін. В українському театральному мистецтві риси класицизму притаманні шкільним виставам XVІІ—XVІІІ століть.

Зв’язок з Т. Г. Шевченком

Класицизм був притаманним для академій мистецтв XVІІІ – ХІХ століть, і в цьому контексті – для мистецької спадщини Шевченка академічного періоду.

Географічне поширення

Європа