національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Козак Мамай

Назва

«Козак Мамай», «козак-бандурист»

Довідка

Картина із зображенням козака-бандуриста, створена за традиційною схемою — в її центрі у статичній позі сидить козак з бандурою. Малюнки пізніших часів дедалі більше відходять від первинних однофігурних композицій, але традиційна поза головного персонажа на них залишається незмінною. Дослідники виводять її (цю позу) зі східної іконографії, вказують на її подібність до зразків мистецтва часів скіфів і навіть більш ранньої доби — індоарійської прадавньої спільноти. Схема картини не змінюється, а лише доповнюється побічними сюжетами чи персонажами (саме це, на думку дослідників, свідчить про давність однофігурної композиції). Із середини ХVІІІ століття під впливом гайдамацького руху в композицію вводяться інші персонажі, вони подаються здебільшого дрібним планом, мало пов’язані з головною постаттю, є учасниками різних сцен з гайдамацького життя (п’ють горілку, танцюють, б’ються, стріляють із мушкетів, варять юшку тощо). З картини зникає характерний для попередніх років віршований текст унизу (переважно гумористичного забарвлення, з монологу козака-героя вертепної комедії з різними доповненнями), а козакові дають ім’я «Мамай» (за однією з версій, таким було прізвище одного з гайдамацьких ватажків). Відтоді це ім’я переходить і на копії старих «козаків-бандуристів» і закріплюється за всіма варіантами картини.

У свідомості народу ватажки й учасники Коліївщини були героями, оборонцями від гнобителів і месниками. Існує зображення Максима Залізняка в образі козака Мамая в традиційній позі, з бандурою (Флейшер. Максим Залізняк, 1858, Державний музей етнографії, Санкт-Петербург). Початком ХІХ століття датують картину, де поряд з козаком сидить гротескно зображений панок у міському костюмі і частує його горілкою; на іншій біля козака з бандурою танцюють дівчата.

Остаточно образ «козака Мамая» сформувався наприкінці XVІІІ століття: молоде обличчя, широко відкриті очі, довгі вуса й оселедець, багатий одяг. Підібгавши ноги «по-турецьки», він самотньо сидить серед степу, сумовито занурений у свої думки, і грає на бандурі. Доповнюють образ зображувані поряд з козаком — бойовий кінь, зелений дуб, козацька зброя, шапка, люлька, пляшка і чарка.

У картинах присутній дух барокової епохи. Мова їх виражальних засобів проста й лаконічна. Плавні заокруглені лінії окреслюють спокійно-елегійні постаті, в одязі домінує червоний колір, гармонійно поєднаний з відтінками чорного, вохристого, зеленого. Спрощені риси і форми надають композиціям монументальності, а колірна насиченість і декоративність містять приховану патетику.

Висока міра узагальнення надавала образу значення символу, що зберігає історичну пам’ять народу й утверджує ідеал мирного стража своєї землі, мужнього, зосередженого й мрійливо-задумливого. Причини такого потрактування образу дослідники вбачають у тому, що він остаточно сформувався в ті часи, коли козацька вольниця вже відійшла в минуле.

У XVІІ—ХІХ століттях картина козака-бандуриста була найпопулярнішою на українських землях, особливо на Полтавщині, Чернігівщині, Харківщині, рідше на Правобережжі. Нею селяни, потомки простих козаків, прикрашали свої хати, образ козака-бандуриста малювали на дверях і стінах хат, на скринях, кахлях і посуді.

Зв’язок з Т. Г. Шевченком

Ймовірно, що така картина висіла й у хаті батьків Шевченка, що в сукупності з іншими факторами вплинуло на формування його свідомості.

Географічне поширення

Українські землі у складі Речі Посполитої та Російської імперії