національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Королівство Пруссія

Назва

Королівство Пруссія

Довідка

Держава, що виникла в результаті військової експансії німецьких феодалів у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі, - оплот реакції і мілітаризму в Німеччині. Пруссія утворилася на базі німецьких феодальних земель – Брандснбургу і держави Тевтонського ордена, що виникли в результаті захоплення німецькими феодалами в союзі із католицькою церквою слов'янських і литовських земель, винищування балтійського племені пруссів. У 1618 році після об'єднання Бранденбурга і світського герцогства Пруссія (виникло в 1525 році на землях Тевтонського ордену) утворилося Бранденбурзько-Прусське князівство.

У 1701 році воно стало королівством Пруссія в результаті проголошення курфюрстом Фрідріхом III Гогенцоллерном (1688—1713) себе королем Пруссії. Його наступник король Фрідріх-Вільгельм I Гогенцоллерн (1713—1740) маневрував між європейськими державами. 1714 року він підписав секретний договір із російським царем Петром І, згідно з яким заволодів Передньою Померанією. 1720 року під англійським тиском Пруссія розірвала союз із Росією та уклала договір зі Швецією. 1731 року відбулася велика реконструкція королівська резиденції Берліна. Відбувалися важливі внутрішні реформи. 1717 року введено обов’язкове шкільне навчання, а 1715 року – заборонені процеси проти відьом. За Фрідріха-Вільгельма I королівський абсолютизм став символом прусської військово-чиновницької держави з повною централізацією управління. Кістяк офіцерського корпусу армії і чиновництво складали дворяни.

За Фрідріха II Великого (Гогенцоллерна; 1740—1786) в Пруссії сформувався просвітницький абсолютизм,  прусський мілітаризм досяг своїх «класичних» форм. У цей час прусська армія зросла з 50 до 200 тисяч чоловік і за чисельністю зайняла перше місце в Західній Європі. Близько 70% щорічного бюджету витрачалося на воєнні потреби. Прусська армія комплектувалася шляхом вербування найманців, офіцерський корпус складався із прусських дворян (юнкерів). З метою розширення територій Пруссія вела численні війни. У серпні 1756 року прусські війська заволоділи Саксонією, що стало приводом до Семилітньої війни 1756—1763 років. Пруссію підтримувала Велика Британія. Цьому союзові протистояли Австрія, Франція, Російська імперія та Швеція. Фрідріха II від поразки врятувала смерть ворожої йому російської імператриці Єлизавети Петрівни й воцаріння на російському престолі великого шанувальника прусського  короля — Петра III. Взявши участь у першому поділі Польщі (1772 рік), Фрідріх II отримав Західну Пруссію на лівому березі Нижньої Вісли, завдяки чому було поєднано Східну Пруссію з Померанією і Бранденбургом.

Французька революція кінця XVIII століття стала поворотним моментом в німецькій історії. Бюргерство, широкі кола інтелігенції покладали надії на досягнення національної німецької єдності революційними методами. Однак прусський король Фрідріх-Вільгельм II Гогенцоллерн (1786—1797) та германський імператор Леопольд II Габсбург очолили військову інтервенцію проти революційної Франції. 20 вересня 1792 року в битві при Вальмі пруссько-австрійська армія зазнала поразки від французів.

1793 року Пруссія взяла участь у другому поділі Польщі. До провінції  Західна Пруссія були приєднані Гданськ і Торунь з їх округами. Пруссія разом із Австрією та Російською імперією за результатами третього поділу ліквідували польську державність. 5 квітня 1795 року Пруссія уклала мирний договір із Францією. До Франції відходили німецькі території на лівому березі Рейну. У приєднаних до Франції німецьких землях було скасовано цехи, знищено феодальні привілеї дворянства, розпродано земельні володіння Церкви. 1796 року французькі війська зайняли Баден, Вюртемберг і Баварію. За умовами Люневільського миру 1801 року лівий берег Рейну остаточно відійшов до Франції.

Під тиском французького консула Наполеона Бонапарта (з 1804 року — французький імператор Наполеон I) 1803 року в Регенсбурзі було прийнято рішення про поділ дрібних світських німецьких князівств між Пруссією, Баденом, Вюртембергом, Гессеном та Баварією. Фрідріх-Вільгельм III Гогенцоллерн (1797—1840) намагався уникнути прямого зіткнення з Наполеоном Бонапартом. Однак вторгненням до Австрії 1805 року французький імператор Наполеон I зашкодив прусським інтересам, адже політична карта німецьких земель зазнала серйозних змін. 1805 року Наполеон I проголосив створення Рейнського союзу, до якого увійшли Баварія, Вюртемберг, Баден, Гессен, Нассау та кілька дрібних князівств. Прусське юнкерство було занепокоєне поширенням на південнонімецькі держави французького впливу. 14 жовтня 1806 року прусські війська в битвах при Єні та Ауерштадті зазнали поразок від військ Наполеона I. Після оволодіння 27 жовтня 1806 року Берліном Наполеон I видав декрет про континентальну блокаду Великої Британії.

Відповідно до положень Тільзітського миру (9 липня 1807 року) Пруссія втратила свої землі на захід від Ельби, вони ввійшли до складу Королівства Вестфальського. Пруссія також була позбавлена земель, отриманих унаслідок другого і третього поділів Польщі (вони увійшли до складу новоутвореного Великого герцогства Варшавського). Від повної ліквідації Пруссію врятувало заступництво російського імператора Олександра І, який був проти надмірного посилення Франції.

Після поразки від Франції Пруссія зайнялася внутрішніми реформами. 9 жовтня 1807 року була скасована особиста залежність селян, нівелювалися правові відмінності між дворянськими та юнкерськими землями. 1808 прусські міста отримали самоврядування. За військовою реформою 1810 року було створено прусський генеральний штаб, засновано військову академію, скасовано тілесні покарання солдат. Замість феодальної системи рекрутських наборів вводилася військова повинність. Крім кадрової армії, створювалося народні ополчення — ландвер. Перебуваючи в політичній залежності від французького імператора Наполеона I Бонапарта, Пруссія та Австрія 1812 року вимушені були надати йому свої війська для походу на Росію.

Розгром французької армії в Росії змінив ситуацію. 28 січня 1813 року було укладено пруссько-російський союз, спрямований проти наполеонівської Франції. У жовтні 1813 року союзні армії в «битві народів» під Лейпцигом виграли вирішальну битву. В підсумку Російська імперія, Пруссія та Австрійська імперія домовилися про ліквідацію Рейнського союзу, Вестфальського королівства, відновлення Ганноверу та поділ Великого герцогства Варшавського.

Актом Віденського конгресу 8 червня 1815 року було створено «Німецький союз» замість «Священної Римської імперії германської нації». До «Німецького союзу» входили 35 суверенних монархій і 4 вільні міста — Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні. Австрія та Пруссія входили до «Німецького союзу» тільки тими землями, які в минулому перебували в складі імперії. Членами «Німецького союзу» були також британський король як володар Ганноверу, король Данії як герцог Шлезвігу і Голштейну, король Нідерландів як великий герцог люксембурзький.

Революція 1848 року торкнулася і прусських земель. Прусський король Фрідріх-Вільгельм IV Гогенцоллерн (1840—1861) 18 березня 1848 року оголосив скасування цензури та запропонував перетворити Німеччину із союзу держав на союзну державу.

Упродовж 1850—1870-х років у Пруссії розгорталася промислова революція. Однією з передумов швидкого промислового розвитку було подолання митної роздробленості на основі діяльності Німецького митного союзу, заснованого 1834 року. Його учасниками були всі німецькі землі, за винятком Австрії. Митний союз забезпечував своїм членам невисокі вивізні мита і сприяв інтеграції німецьких держав до міжнародного товарообігу. Головними промисловими центрами стали Рейнська область, Вестфалія, Берлін, Саксонія, деякі райони Силезії.

У вересні 1862 року прусський король Вільгельм I Гогенцоллерн призначив прем’єр-міністром Отто Бісмарка(1815—1898). Він зміг спрямувати ліберальний національний рух на вирішення «залізом і кров’ю» питання об’єднання Німеччини. Першим кроком стала війна проти Данії. У лютому 1864 року прусські та австрійські війська вступили в Шлезвіг. Після перемоги Австрія отримала в управління Гольштейн, а Пруссія — Шлезвіг. На цьому боротьба між Берліном та Віднем за домінування в процесі об’єднання німецьких земель не скінчилася. Пруссія наполягала на виключенні Австрії з «Німецького союзу». У вирішальній битві 3 липня 1866 року поблизу чеського села Кеніггрец прусські війська, які широко використовували залізниці та телеграф, перемогли австрійців. За Віденським миром (23 серпня 1866 року) «Німецький союз» розпускався  й  Австрія позбавлялася права вступати до нового державного об’єднання — «Північнонімецького союзу».

Франція намагалася перешкодити посиленню свого «історичного ворога» та запобігти єднанню німецьких держав під егідою Пруссії. У липні 1870 року приводом до франко-прусської війни став конфлікт щодо кандидатури на іспанський престол. 19 липня 1870 року Франція оголосила війну Пруссії. 2 вересня 1870 року французькі війська на чолі з імператором Наполеоном III зазнали поразки під Седаном. 19 вересня 1870 року німці оточили Париж. 18 січня 1871 року було проголошено створення Німецької імперії на чолі з кайзером Вільгельмом I Гогенцоллерном. Імперія складалася з 4 королівств (Пруссія, Баварія, Саксонія, Вюртемберг), 18 герцогств і графств, 3 «вільних міст» (Любек, Бремен, Гамбург) з республіканським ладом. Конституція Німецької імперії була написана так, що до 1918 юристи сперечалися про статус Німеччини — як «державного союзу» чи «союзу держав». Згідно з конституцією, главою імперії спадково вважався прусський король. Тому Друга імперія стала монархією Гогенцоллернів.

Після проголошення 18 березня 1871 року Паризької комуни Отто фон Бісмарк допоміг придушити цей «заколот». Відповідно до Франкфуртського миру 10 травня 1871 року Німеччина одержала Ельзас і північно-східну частину Лотарингії. Закон 9 липня 1873 року запровадив єдину для імперії валюту, єдину систему мір і ваги. У 1870—1880-ті роки в промисловості виникали монополії. У хімічній промисловості панував «І. Г. Фарбеніндустрі», у виробництві зброї — «Крупп» та «Тіссен», у електротехнічній промисловості — «Сіменс». За рахунок викупних платежів, отриманих юнкерами в результаті аграрних реформ першої половини ХІХ століття, сільське господарство розвивалося за «прусським шляхом». Найбільшою концентрація землеволодіння юнкерів була на Сході Німеччини.

Канцлер Отто фон Бісмарк докладав  чимало зусиль, аби забезпечити тривалий мирний період розвитку імперії. 1882 року він створив Троїстий союз з Австро-Угорщиною та Італією. 1887 року було підписано «договори про перестрахування» з Російською імперією. Німеччина і Росія зобов’язувалися не виступати одна проти одної у випадку війни кожної з них з будь-якою третьою державою. Водночас Рейх вступив у конкурентну боротьбу зі «старими» колоніальними імперіями. 1882 року був заснований «Німецький колоніальний союз». У квітні 1884 року було оголошено про створення німецьких колоній в Африці (Камерун, Того, острів Занзібар) та в басейні Тихого океану (східна частина Гвінеї, архіпелаг Бісмарка) й Китаї (Шаньдун).

1878 року Отто фон Бісмарк провів закон про заборону Соціал-демократичної партії Німеччини (створеної 1869 року). Водночас, намагаючись розв’язати соціальне питання, канцлер заклав правові основи державного регулювання економічного розвитку та обов’язкового страхування працюючих на випадок безробіття і запровадив страхову медицину й пенсійне обслуговування. Після смерті 9 березня 1888 року імператора Вільгельма I та 99 днів царювання його сина Фрідріха I Гогенцоллерна (який помер від раку горла) престол перейшов до Вільгельма II Гогенцоллерна. Між імператором та канцлером Бісмарком виявилися розбіжності щодо зовнішньої та внутрішньої політики. Мріючи про «світову політику», Вільгельм II вважав європейську політику Бісмарка «провінційною». 17 березня 1890 року канцлер Отто фон Бісмарк пішов у відставку. Вільгельм II почав кампанію мілітаризації і авантюризму в зовнішній політиці , що в кінцевому підсумку призвело Німеччину до ізоляції.

Під час Австро-угорського конфлікту з Сербією кайзер поїхав у відпустку, і поспішні плани мобілізації декількох держав призвели до катастрофи - Першої світової війні (1914-1918 роки). За вихід з війни більшовики, згідно Брестського миру (1918 рік), погодилися на окупацію західній частині Білорусі, які межували з Пруссією. Німецький контроль над цими територіями тривав всього кілька місяців і припинився через ураження німецької армії і перемоги німецької листопадової революції 1918 року, що призвели до відлучення кайзера від трону і його вигнання. Пруссія стала однією із земель (провінцій) у Веймарській республіці, зберігаючи при цьому чільне місце в політичному і економічному житті країни.

Післявоєнний Версальський договір змусив Німеччину нести повну відповідальність за війну. Договір був підписаний у Версалі, в залі дзеркал, де німецька імперія і була створена. За цим мирним договором Пруссія втратила ряд територій, що раніше входили до її складу (Верхня Сілезія, Познань, частина провінцій Східна і Західна Пруссія, Саар, Північний Шлезвіг і деякі інші).

Розгром фашистської Німеччини в Другій світовій війні, ліквідація німецько-фашистської держави завдали потужного удару силам німецького імперіалізму і мілітаризму. Відповідно до рішення, прийнятого на Потсдамській конференції 1945 року, Радянському Союзу було передано місто Кенігсберг із прилеглим районом (нині Калінінградська область), Польщі були повернуті її споконвічні землі на схід від Одеру і західніше Нейсе. Нейсе залишилася у складі Німеччини.

25 лютого 1947 року Контрольна рада у Німеччині прийняла закон про ліквідацію Прусської держави.

Географічне поширення

Сучасні території Німеччини, Польщі, Росії, Литви, Данії, Бельгії, Чеської Республіки, Нідерландів, Швейцарії.

 

Г. М. Иваницкий. Пруссия// http://pravitelimira.ru 

Н.В. Кривець, А.Ю.Мартинов. Німеччина //Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2010. - 728 с.: іл.