національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Кріпацтво

Назва

Кріпацтво, кріпосне право

Довідка

Система аграрних відносин переважно в сільських районах, за якої, по-перше, власником землі, що перебуває у володінні чи безпосередньому користуванні селянина, який на ній господарює, а також неповним власником виробленої на цій землі продукції є можновладець – феодал, а по-друге, селянин, що господарює на його землі, підлягає адміністративній і судовій владі землевласника. Появу кріпацтва зумовили виникнення й розвиток великої земельної власності. Особиста залежність селянина від феодала, як правило, юридично закріплювалася державною владою; ступінь цієї залежності був тим вищий, чим менше правових підстав було в селянина на вільний перехід від одного землевласника до іншого і чим менше можливостей він мав, щоб вільно розпоряджатися своїм майном тощо. Кріпак, який без дозволу залишав господаря (у багатьох випадках такий дозвіл мав бути письмовим), вважався збіглим і переслідувався відповідно до діючого законодавства. Стосовно прикріплених до землі селян практикувалися купля-продаж і обмін (на українських землях така практика набула особливого поширення в другій половині XVІІІ — першій половині ХІХ століття).

Термін «кріпацтво» походить від назви купчих документів на землі — «кріпості», у Росії вони були відомі з кінця XV століття. У ХІХ столітті російські й українські публіцисти почали вживати цей термін для означення суспільних відносин середньовіччя та Нового часу.

Першими кріпаками на українських землях слід вважати «посаджених на землі» холопів періоду Київської Русі, безправне становище яких було законодавчо визначене «Руською правдою». У часи перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої в XІV — першій половині XVІІ століття набули розвитку процеси покріпачення найбідніших верств місцевого населення. Численні урядові привілеї окремим можновладцям, Литовські статути 1529, 1566, 1588 років, що встановлювали особисту залежність посполитих і забороняли всякі переходи їх від одного землевласника до іншого, призвели до закріпачення наприкінці XVІ століття 20 % селян. На Закарпатській Україні оформлення кріпацтва відбулося на початку XVІ століття. Його розвиток характеризувався зростанням обсягу повинностей за користування землею (панщина, натуральні побори, грошові платежі).

Визвольна війна 1648 – 1676 років на більшій частині українських земель помітно нівелювала правовий статус основних груп суспільства. Проте подальший тамтешній соціально-економічний і політичний розвиток призвів до відновлення з кінця XVІІ століття на західноукраїнських і правобережних землях чинності законодавства Речі Посполитої. У Лівобережній Україні та Слобідській Україні повторне юридичне оформлення кріпацтва кількох мільйонів селян відбулося згідно з указом імператриці Катерини ІІ від 14 (3) травня 1783 року.

У Галичині, на Закарпатті та Буковині кріпацтво було скасоване 1848 року, у Російській імперії — 1861 року.

Від 1930 і до початку 1950-х років у СРСР практичне скасування паспортної системи на селі й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки фактично призвели до прикріплення селян до землі з обов’язковою умовою виконання так званих трудоднів.

Зв’язок з Т. Г. Шевченком

Шевченко, як і його батьки, був кріпаком. Із кріпацтва його було звільнено в результаті викупу 28 квітня 1838 року.

Географічне поширення

Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Австрійська імперія, Російська імперія