національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Масонство

Назва  

Масонство, франкомасонство

Довідка

Релігійно-етичний рух у багатьох країнах світу, що ставить за мету моральне самовдосконалення та об’єднання людства в релігійному братерському союзі.

Походження не з’ясоване. Найімовірніше, масонство виросло із середньовічної цехової організації — корпорації каменярів-будівельників. Але воно могло бути й захисною організацією, опозиційною щодо держави та церкви. Масонами здебільшого ставали ті, хто вважав конспіративну форму діяльності найбільш ефективною для відстоювання своїх реформаторських ідей. Вони об’єднувалися в ложі («майстерні»). Вищий керівний орган масонства отримав назву «Схід» (масони вважають, що саме зі Сходу поширюється «вища мудрість»).

Масонство складається з ряду послухів (напрямів) — древнього шотландського звичайного обряду, італійського символічного обряду, обряду королівської арки та ін. У кожного з них своя кількість ступенів «утаємничення» (від 3-х до 99-ти): адепт кожного ступеня володіє певним обсягом масонської інформації й має конкретні права та обов’язки.

Масонство організаційно оформилося 1717 року, коли чотири провідні масонські ложі об’єдналися у Велику ложу (чи Великий Схід) Англії, яка проголосила себе материнською щодо всіх лож світу. Відтоді лише ложі, що їх визнала одна з материнських лож, вважаються «регулярними» (дійсними). Регулярна ложа автоматично включається в систему міжнародних масонських зв’язків.

Масони вважають релігію невід’ємним елементом духовної культури, однак не надають переваги жодному з віровчень. Самі вони сповідують культ Вищої істини (чи Великого архітектора Всесвіту).

Будучи космополітичною організацією, в якій загальне (світове) переважає над окремим (місцевим), масонство все ж недостатньо консолідоване. У середині XVІІІ століття більшість масонських федерацій Англії, Німеччини та Скандинавії увійшли до політичної еліти й взяли курс на підтримку політичного курсу своїх держав. Ложі Франції, Італії, Іспанії, Португалії та країн Латинської Америки стали опозиційними щодо урядів і брали активну участь у політичній боротьбі.

Масонство дбає про розвиток секуляризованої науки та мистецтва. У різні часи його адептами були Вольтер, Готхольд-Ефраїм Лессінг, Вольфганг-Амадей Моцарт, Йозеф Гайдн, Йоган-Вольфганг фон Гете, Роберт Бернс, Людвіг ван Бетховен, Стендаль, Оскар Уайльд, Марк Твен, Редьярд Кіплінг, Рабіндранат Тагор, Ріхард Вагнер, Георг-Вільгельм Фрідріх Геґель, Даніель Дефо, Джонатан Свіфт, Ян Сібеліус, Луїджі Керубіні, Ніколо Паганіні, Енріко Фермі, Тото (Ернесто де Куртіс) та багато ін.

Масони ще в ХІХ столітті сприяли переходу до обов’язкового світського навчання, надавали підтримку феміністичному рухові, домагалися скасування смертної кари; частина їх навіть відринула віру у Великого архітектора Всесвіту заради цілковитої свободи совісті й солідарності людей.

Перша світова війна внесла розкол у європейський масонський рух, адепти якого вважали за краще підтримати воєнну політику своєї країни. У 20–40-х роках ХХ століття у «вільних каменярів» з’явився грізний ворог — тоталітарні режими у ряді європейських держав, котрі не бажали миритися з існуванням опозиційної організації й звинувачували масонів у підривній діяльності. У мусолініївській Італії, гітлерівській Німеччині, франкістській Іспанії, салазарівській Португалії, петенівській Франції на масонів почалися гоніння. Непримиренну позицію стосовно масонства зайняли й комуністи.

Масонство відіграло важливу роль у боротьбі проти загрози нацизму та фашизму, а в роки Другої світової війни масони брали активну участь в організації та діяльності руху Опору.

Вважається, що нині у світі налічується кілька мільйонів масонів. Особливо багато їх у США, де їхній орден вважається звичайною громадською організацією. Вони, як і раніше, виборюють свободу людини від «політичної та церковної тиранії».

Масони утворили ряд парамасонських («нерегулярних») організацій — Ротарі-клуб, Лайонз-клуб, Пен-центр, Ліга прав людини, Магістеріум-клуб, Міжнародний великий пріорат ордену св. Станіслава та ін., котрі задекларували своєю метою «діяльність на захист громадських прав, свободи совісті та слова, демократичних інститутів, гідного існування людини». Нині масонство взяло курс на певну відкритість (у рамках масонського канону), а окремі послухи (напрями) допускають у свої ложі жінок.

Масонський рух в Україні розгорнувся пізніше, аніж у країнах Західної Європи, у середині XVІІІ століття поширювався він через Польщу, Росію та безпосередньо із Західної Європи. Оскільки масонами ставали переважно представники соціальної еліти, то масонський рух поширювався здебільшого в містах та містечках (Київ, Кременчук, Житомир, Дубно, Львів, Самбір, Харків, Полтава, Одеса). У Галичині та Правобережній Україні масонський рух у другій половині XVІІІ — на початку ХІХ століття зазнав переважно польських впливів, у Лівобережній Україні та Слобідській Україні — російських. На Півдні України ложі відкривали здебільшого іммігранти. Стимулювали й політизували масонський рух в Україні Французька революція кінця XVІІІ століття та інкорпорація Правобережжя до складу Російської імперії (в Україні опинилося чимало французьких та особливо польських масонів). Українське масонство брало активну участь у виробленні та пропагуванні ідеї визволення слов’ян. народів від національного та політичного утисків, об’єднання їх у загальнослов’янську федерацію під егідою України. Однак і вони, згідно з масонським каноном, надавали перевагу інтернаціональному над національним.

Масонський рух в Україні першої чверті ХІХ століття був значно слабшим — ідейно та організаційно, — ніж західноєвропейський, бо майже не був тісно пов’язаний з міжнародним громадсько-політичним життям, навіть не виробив єдиної концепції майбутнього устрою України.

Особливо активно працювала тоді в Україні полтавська ложа «Любов до істини», яка підтримувала зв’язки з декабристами й до складу якої входив автор «Енеїди» Іван Котляревський.

Царський уряд своїми указами 1822 та 1826 років заборонив існування в державі масонських лож, загнавши цим масонів у підпілля. Масони брали участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, українських громад, «Народної волі».

Склад масонських лож в Україні впродовж ХІХ століття змінився, радикалізувалася їх діяльність. Якщо в першій половині ХІХ століття ложі формувалися переважно з представників старшинсько-шляхетських родин, то в другій половині — з різночинців. Завершилась ця перебудова вітчизняного масонського руху на початку ХХ століття.

Поразка революції 1905—1907 років спонукала масонів налагодити тісніші контакти з європейською демократією, щоб заручитися її допомогою. У Києві, Катеринославі (нині місто Дніпропетровськ), Вінниці та інших містах відкрилися нові ложі. Центром місцевого масонського руху став Київ. У ложах кількісно переважали росіяни, українці, поляки, євреї, а за партійним складом – кадети. Ложі (можливо, не всі) підпорядковувалися загальноросійському масонському центру – Великому Сходу народів Росії, утвореному 1912 року. Ця масонська організація була надпартійною й парамасонською («нерегулярною»), однак зв’язки з європейським масонством підтримувала. Працювала вона законспіровано, так що поліція не змогла (чи не захотіла) її виявити.

Українські масони подали ідею, щоб масонський рух на теренах Російської імперії був «політичним» — боровся за повалення самодержавства, зрівняння в правах усіх національних меншин (передусім — поляків та євреїв). На початку ХХ століття масонство перетворилося в Україні в сильну організацію, яка контролювала низку інших громадських організацій та гуртків й істотно впливала на політичну обстановку та користувалася високим авторитетом серед російських «майстерень». Однак серед українських та російських «вільних каменярів» не було злагоди через неоднакове бачення способів розв’язання національного питання. Якщо російські «брати» відстоювали цілісність Російської імперії, то українські здебільшого виступали за незалежність України.

Усе ж частина українських масонів вважала ідею відокремлення України надто радикальною. Неоднаково ставилися масони й до Першої світової війни. Одні підтримували воєнні зусилля уряду, інші ратували за його воєнну поразку. Масони прагнули запобігти революційного вибуху в Російській імперії. Коли ж відбулася Лютнева революція 1917 року, вони зайняли в нових владних структурах ключові позиції, однак ефективно використати цей свій успіх не зуміли, передусім через відсутність у них єдиної політичні програми, й ідейні розбіжності та через колізії між провідниками масонського руху (скажімо, між Симоном Петлюрою та Павлом Скоропадським).

Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 року масонські ложі України зайняли антибільшовицьку позицію, однак між «братами» примирення не відбулося (сварилися між собою «самостійники» та «федералісти», а за Української Держави — ще й противники німецької окупації України та ті, хто співпрацював з німцями і гетьманським урядом).

Велика Ложа України (утворена 18 вересня 1917 року) безуспішно домагалася «регулярності» та включення до Міжнародне бюро масонських зв’язків. 1919 року ядро вітчизняної масонської організації полишило Україну.

Тимчасовий сплеск масонської активності в радянській Україні 1920-х років, імовірно, пов’язаний з поверненням з «підпільного сидіння» академіка Сергія Єфремова (1922 року) та приїздом з еміграції Андрія Ніковського (1924 рік). Обидва «брати» розпочали працювати в АН УСРР, де, вочевидь, намагалися поновити масонську діяльність.

1928–1933 роки в Україні проходили масові репресії представників вітчизняної інтелігенції. Серед репресованих в ті часи було чимало «вільних каменярів», котрі стали масонами у 1905–1917 роках.

Відродилося масонство в Україні 1989 році. Перші ложі запрацювали в Києві, Одесі, Харкові, Львові та Івано-Франківську. 2005 року п’ять «майстерень» утворили регулярне масонське об’єднання: Велика ложа України, що її урочисто відкрили 24 вересня, Велика національна ложа Франції та Велика ложа Австрії. Велика ложа України підтвердила вірність масонському канону цуратися політики й поважати закон.

Географічне поширенння

Поширено в Європі та країнах, які знаходяться під впливом Старого Світу.