національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Надвірні козаки

Назва

Надвірні козаки

Довідка

Надвірні козаки – військові формування, що утримувались польськими магнатами у XVІ–XVІІІ століттях в Україні. Існування формувань надвірних козаків веде свою традицію з часів Київської Русі, коли окремі удільні князі мали власні військові дружини. Після встановлення в Україні литовського панування багаті землевласники – князі та бояри – в залежності від розмірів землеволодінь, створювали військові загони і були зобов'язані відбувати службу у складі армії Великого князівства Литовського. Практика створення приватних військових формувань, які одержали назву надвірних, особливо поширились після Люблінської унії 1569 року та входження українських земель до складу Польщі. Складалися переважно із залежного населення і використовувалися для придушення виступів селян-кріпаків та городян приватновласницьких міст. Особливо великі загони утримували магнати Вишневецькі, Острозькі, Потоцькі, Калиновські, Заславські, Даниловичі та ін. Інколи в них налічувалось по декілька тисяч козаків. За несення військової служби надвірних козаків звільнялися від виконання повинностей, одержували грошову платню та земельні наділи. У надвірних козаках служили Северин Наливайко, Михайло Хмельницький та ін. Часто надвірні козаки підтримували національно-визвольні повстання, переходили на сторону повсталих, а інколи й очолювали збройну боротьбу проти іноземного панування. Так, сотник надвірних козаків князів Любомирських Верлан керував гайдамацьким повстанням на Брацлавщині і Поділлі у 1734 році, а сотник надвірних козаків магнатів Потоцьких Іван Гонга разом з Максимом Залізняком очолював національно-визвольне повстання Коліївщину. Військові формування надвірних козаків були ліквідовані у Лівобережній Україні за часів Хмельниччини, а у Правобережній Україні та Галичині – під час поділів Речі Посполитої.

Географічне поширення

Лівобережна Україна (Російська імперія), Правобережна Україна (Річ Посполита), Західна Україна (Австрійська імперія)