національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Романтизм

Назва

Романтизм

Довідка

Ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII століття у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку ХІХ століття в Росії, Польщі й Австрії, а з середини ХІХ століття охопив інші країни Європи й Північної та Південної Америки. Виник після Великої французької революції, в умовах утверджуваного на зламі XVIII – ХІХ століть абсолютизму, романтизм був реакцією проти раціоналізму доби просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду в духовності та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності та ролі й значення нації у літературній та мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов’янських народів, між ними й українського. Першими проявами українського романтизму були: видана 1818 року в Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олексія Павловського і збірник Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 року збірник «Малороссийские песни» Михайла Максимовича і балади Петра Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827 рік). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій. Чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали «українські школи» в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками «української школи» були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (Кіндрат Рилєєв, Олександр Пушкін, Фаддей Булгарін), але й численні українці, що писали російською мовою (Орест Сомов, Микола Маркевич, Євген Гребінка й особливо Микола Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської «української школи» — романтиків Антонія Мальчевського, Броніслава Залєського й Северина Ґощинського.

Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія й історія, виявом чого були збірки етнологічних і фольклорних матеріалів — українських народних пісень М. Максимовича (1827, 1834, 1849 роки), історичних пісень і дум Івана Срезнєвського (у тому числі й написаних ним самим) у збірці «Запорожская Старина» (1833 — 1838), усної народної творчості Платона Лукашевича (1836), як також публікації історичних праць і пам’яток: Дмитра Бантиш-Каменського (1822), Миколи Маркевича (1842 — 1843), Осипа Бодянського (1846 — 1848, у тому числі козацьких літописів й «Історії Русов»), Аполлона Скальковського (1846) та ін. Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pоках навколо Івана Срезневського і що з ним були пов’язані найвидатніші з поетів-романтиків Левко Боровиковський і Опанас Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х pоків також під проводом Івана Срезневського, до нього були причетні: Амвросій Метлинський (псевдонім Амвросій Могила), Микола Костомаров (псевдонім Ієремія Галка), Олександр Корсун з Михайлом Петренком і Степаном Писаревським та ін. Програмовими для діяльності цих гуртків були збірки «Украинский Альманах» (1831) та «Запорожская Старина». Поетичну творчість цього гуртка поетів (між ними й Івана Срезневського, як автора українських і російських віршів) характеризує ідилічно-песимістичне захоплення українським минулим, культ могил й історичних героїв і особливо співців та бандуристів, слабе й безперспективне у своїх прагненнях слов’янофільство. Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська Трійця» з участю Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького для яких була програмовою «Русалка Дністровая» (1837) з її елегійним захопленням ідеями народності і слов’янського братерства. Послідовниками «Руської Трійці» в її романтичних змаганнях за народність української мови й літератури стали згодом Микола Устиянович і Антін Могильницький у Галичині та Олександр Духнович на Закарпатті.

Другим осередком  й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним й політичним обличчям, був Київ другої половини 1830-х — 1840-х pоків з Михайлом МаксимовичемПантелеймоном Кулішем, Тарасом Шевченком і Миколою Костомаровим, що прибув туди із Харкова. Філософський романтизм членами цього гуртка і близьких до нього тогочасних київських учених, професорів Київського університету, поєднаний з вивченням української народної творчості й історії та ідеями слов’янофільства вплинув на постання Кирило-Мефодіївського Братства з його виробленою М. Костомаровим романтично-християнською програмою — «Книгами Битія українського народу» і, з другого боку, дав нову за поетичними засобами і діапазоном політичного мислення поезію Тараса Шевченка з його баченням майбутньої України. Літературними трибунами цього етапу українського романтизму були альманахи: «Киевлянин» (1840, 1841, 1850 роки) Михайла Максимовича, «Ластівка» (1841) Євгена Гребінки, «Сніп» (1841) Олександра Корсуна, «Молодик» (1843, 1844 роки) Івана Бецького, «Южно-Русский Сборник» (1848) Амвросія Метлинського. Так само, як харківський осередок романтиків не був обмежений тільки Харковом, причетними до київського осередку були українські романтики з інших міст України й Росії. У «Ластівці» друкувалися поезії чернігівців Віктора Забіли, в «Молодику» виступив полтавець Олександр Афанасьєв-Чужбинський, у Москві жив і працював видавець історичних українських матеріалів і одночасно автор романтичних віршів Осип Бодянський.

Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу «Основа» (1861 — 1862) письменників і діячів, серед яких були: кирило-мефодіївці Віктор Білозерський, Микола Костомаров, автор першого романтичного роману — «Чорна Рада» (1857) й видавець альманаху «Хата» (1860) Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко, автор перейнятих національно-політичним пафосом, але романтичних в основі подражаній пророкам і поем «Юродивий» і «Неофіти». До цього ж етапу пізнього романтизму відносяться: Олекса Стороженко, автор багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами й мотивами, ліричні поети Яків Щоголів, Юрій Федькович. Наявні елементи романтизму у ранніх поетів другої половини ХІХ століття.

Загалом у поетичній творчості українського романтизму простежуються два напрямки — національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб’єктивно-ліричний у таких його представників, як Михайло Петренко, Віктор Забіла, згодом Яків Щоголів. В порівнянні з російським романтизмом український романтизм вирізняється історичністю в епічних жанрах, ідеалізацією минулого й мотивами національної, не особистої, печалі в ліриці та нахилом до форм пісенної творчості в стилі. В цьому український романтизм має більше спільних рис із польським, ніж із російським романтизмом.

Відкриваючи значення й вагу народної поезії і народного мистецтва для розвитку й зростання літератури та історичних пам’яток і досліджень для національного самовизначення, український романтизм спричинився одночасно з цим до вироблення й усамостійнення української літературної мови й до удосконалення поетичних засобів. Проте, обмежуючись здебільшого жанрами балади і ліричної поезії, українські романтики не збагатили своїми творами інших жанрів: романтичної поеми, історичного роману та драми. Винятком були ранні поеми Тараса Шевченка і «Чорна Рада» Пантелеймона Куліша. Історичні драми Миколи Костомарова «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська Ніч» (1841) залишилися тільки слабими спробами. Позитивним фактором було те, що українські теми й сюжети у творах російських, польських й українських романтиків вплинули деякою мірою на ознайомлення з Україною, українською історією й культурою в західній літературі й науці.

Ідеї, теми й сюжети як і мистецькі засоби романтизму мали великий вплив на образотворче мистецтво кінця XVIII і початку ХІХ століть. Західної Європи і сусідніх з Україною слов’янських народів, зокрема тих мистців, що були народжені або жили в Україні: з росіян Василь Тропінін, з вірмен Іван Айвазовський, з поляків Юліуш Коссак, Артур Ґроттґер та ін. Елементи романтизму наявні в ранніх творах Тараса Шевченка і Костянтина Трутовського, у творчості Івана СошенкаАполлонія Мокрицького, згодом у Опанаса Сластьона, Миколи Івасюка, Сергія Васильківського, Миколи Пимоненка, Амвросія Ждахи та ін.

В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні щойно у творах українських композиторів другої половини ХІХ століття: Семена Гулака-Артемовського, Миколи Лисенка, Віктора Матюка, Сидора Воробкевича, Анатолія Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків. Тривале місце в історії української музики й театру зайняли написані за творами романтиків опери «Запорожець за Дунаєм» (1863) Семена Гулака-Артемовського, «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1883 — 84), «Тарас Бульба» (1890) Миколи Лисенка.

Питання романтизму в українському театрі не досліджене. Історичні п’єси письменників-романтиків не здобули собі тривалого місця в театральному репертуарі. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська діяльність Михайла Старицького, Марка Кропивницького й інших діячів українського театру.

Зв’язок з Т. Г. Шевченком

Романтизм характерний для пізньоакадемічного та постакадемічного періоду мистецької спадщини Шевченка, його поетичної творчості.

Географічне поширення

Європа, Північна і Південна Америка

P.S. Зображення - І. К. Айвазовський "Шторм" (1854)