національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Харківський університет

Назва

Харківський університет (Імператорський університет, Харківський державний університет ім. О. Горького, Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна)

Довідка

Перший університет на українських землях в складі Російської імперії, заснований наприкінці 1804 року з ініціативи місцевої громадськості, головним чином Василя Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні фонди дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф Станіслав Потоцький, а першим ректором був філолог Іван Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали іноземці, особливо німці; найвизначніші з них — філософ Йоганн Баптіст Шад та історик Д. Х. Роммель. Число студентів у ХІХ столітті постійно зростало: 1805 року — 57, 1810 — 118, за 1860-их років — пересічно 425, 1887 — 1 520.

У ХІХ — на початку ХХ століть Харківський університет мав чотири факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний; 1839 році при ньому створено ветеринарну школу, що стала згодом самостійним інститутом (1851 рік). Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 року при ньому було засноване Філотехнічне Товариство, а в другій половині ХІХ століття — Харківське математичне товариство, Харківське історико-філологічне товариство, товариства дослідників природи, фізико-хімічне, юридичне, та інші. З ініціативи діячів Харківського університету постали перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій ЕженедЂльникъ» (1812 рік),«Украинскій ВЂстникъ» (1816 — 1819 роки), «Украинскій Журналъ» (1824 — 1825 роки) й інші. Харківський університет за першого періоду свого існування (1805 — 1835 роки) мав вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині.

Видатними професорами Харківського університету до 1917 року були: філологи — Ізмаїл Срезневський, Микола і Петро Лавровські, Олександр Потебня, Степан Кульбакін; етнографи — Амвросій Метлинський, Микола Сумцов; історики — Петро Гулак-Артемовський, Дмитро Багалій, Владислав Бузескул; правники і соціологи — Ілля Тимковський, Дмитро Каченовський, Максим Ковалевський; економіст — Володимир Левитський; статистик — Олександр Рославський-Петровський; математики — Василь Імшенецький, Олександр Ляпунов, Тимофій Осиповський; фізики — Микола Пильчиков, Дмитро Рожанський; фізико-хемік — Микола Бекетов; хіміки — Володимир Тимофєєв, Олександр Данилевський; ботаніки — Володимир Арнольді, Володимир Палладін, Андрій Краснов; геологи — Никифор Борисяк, Іван Леваковський. На медичному факультеті викладали — Є. Гордієнко, Т. Ванцетті; крім них, хірурги — Микола Трінклер, Вільгельм Ґрубе; офталмолог — Леонард Гіршман; анатом — Володимир Воробйов; патологоанатоми — Володимир Крилов, Микола Мельников-Разведенков й ін.

Серед видатних випускників Харківського університету були: математик — Михайло Остроградський, біолог — Ілля Мечников,статистик — Петро Кеппен, філолог — Олександр Потебня, історик — Микола Костомаров та інші.

Харківський університет якийсь час користувався університетською автономією з виборним ректором, але в 1820 — 1850-х pоках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і навіть викладання. 1863 року Харківський університет у новому статуті здобув часткову автономію. Університет майже ціле століття перебував у первісних старих приміщеннях; будинок медичного факультету і гуртожиток збудував на власні кошти цукрозаводчик Іван Харитоненко в кінці ХІХ століття. Нові корпуси університету збудовано за ректорства Дмитра Багалія на початку ХХ століття.

Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, особливо на початку, а також наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть. В середині ХІХ століття в Харкові велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і театр українською мовою, до чого мав відношення й університет. У другій половині ХІХ століття Харківське історико-філологічне товариство широко розвинуло дослідження історії та побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об’єднувалися в українські громади, за участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху. З ініціативи професорів Харківського університету (Сумцова, Багалія) рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на маморусском языке»). 1906 року надано почесні докторати Харківського університету Михайлу Грушевському та Івану Франку, а 1910 року — Олександрі Єфименко. 1907 року Сумцов, Багалій і Халанський почали викладати лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.

За революції 1917 — 1920 років в Харківському університеті велася боротьба між прихильниками російської орієнтації й українського курсу. Частина найзапекліших русифікаторів вибула з України, а більшість української професури лишилася в Харкові. Вони продовжували працювати в реорганізованих радянською владою на базі університету установах: в Академії теоретичних знань (1920 — 1921 роки), Харківському інституті народної освіти (ХІНО, 1921 — 1930 роки), Харківському інституті народного господарства та фізико-хімічному і юридичному інститутах. В 1932 — 1933 роках на їх базі відновлено Харківський університет із семи факультетів: фізико-математичного, хімічного, біологічного, геолого-географічного, літературно-лінгвістичного, історичного (з філософським відділом), економічного (з відділом економічної географії). 1936 року Харківському університету надано ім’я російського письменника Олексія Горького (хоч він не мав ніякого відношення до Харківського університету). За війни університет евакуйовано до міста Кзил-Орди в Казахстані. У 1943 — 1944 роках університет повернувся до Харкова.

За радянської влади в Харківському університеті продовжували працювати відомі вчені дореволюційного періоду. Крім них, відомі математики — Сергій Бернштейн, Наум Ахієзер, Володимир Марченко; фізики — Олександр Ахієзер, Антон Вальтер, астроном — Микола Барабашов, фізіолог — Олександр Нагорний, геолог — Дмитро Соболєв, економіст — Овсій Ліберман, мовознавці і літературознавці — Олександр Білецький, Леонід Булаховський. Викладачі Харківського університету Володимир Державин, Микола Оглоблин-Глобенко і Юрій Шевельов після 1943 року виїхали в еміграцію.

Сьогодні університет має 20 факультетів: біологічний, фізико-технічний, радіофізичний, фізичний, комп’ютерних наук, філософський, механіко-математичний, міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу, геолого-географічний, екологічний, економічний, іноземних мов, історичний, філологічний, медичний, хімічний, соціологічний, психології, юридичний, фізико-енергетичний. Останній був створений разом із Інститутом проблем машинобудування НАН України.

Географічне поширення

Харків