національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Енгельгардт Павло Васильович

Прізвище, ім'я, по-батькові

Енгельгардт Павло Васильович

Роки життя (за новим стилем) 

16 лютого 1798 – 27 грудня 1849

Діяльність

Російський дворянин, поміщик, власник (з 1828 року) села Кирилівки, де проживала родина Тараса Шевченка, штаб-ротмістр, служив ад'ютантом віленського генерал-губернатора, з 1830 – став ротмістром, а восени 1831 подав у відставку «з чином полковника та носіями мундира».

Коротка біографія 

Павло Васильович Енгельгардт народився 16 лютого 1798 року в селі Кирилівці Звенигородського повіту Київської губернії, де і пройшло його дитинство. Він позашлюбний син генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта та М. О. Глінки, матері композитора Михайла Глінки. Власник Кирилівки, яку після смерті батька продав поміщику Валерію Фліорковському. З 1821 року служив ад'ютантом у фельдмаршала Олександра Римського-Корсакова, віленського губернатора. Під час перебування в Кирилівці Енгельгардту потрібен був кмітливий хлопчик-служник, він звернув увагу на Шевченка й у 1828 взяв його собі за козачка, а в 1829 році забрав Тараса Шевченка з собою у Вільно.

6 грудня 1830 року став ротмістром. В лютому 1831 переїхав у Петербург. 12 лютого 1831 року в «Прибавлении» до «Санкт Петербургских ведомостей» під рубрикою «Приехавшие в столичный город С.-Петербург» значилося: «Из Вильны, генерала от ифанетерии Римского - Корсакова ад'ютант, гвардии Уланского полка ротмистр Энгельгардт». Восени Павло Васильович Енгельгардт подав у відставку «з чином полковника та носіями мундира». Його рідний брат Василь писав матері в листі: «Павел Васильевич вышел в отставку и стал ужасным щёголем». (Архів Інституту історії РАН.- Колекція 238.- Оп.2. - № 279/ 969).

Безперечно, на вдачу Енгельгардта наклали відбиток служба та загальноприйняті норми поводження з кріпаками, проте ретельніше вивчення його життя не дає підстав для однозначної характеристики. Відомо, що Енгельгардт цікавився музикою; у маєтку на Смоленщині тримав оркестр з кріпаків, а в Петербурзі – крамницю музикальних інструментів. Також він цікавився портретним живописом, контактував з художниками. Маєток Павла Васильовича Енгельгардта в селі Будище перейшов у спадок його наймолодшому сину Петру Павловичу Енгельгардту (1834 -1885), в сім'ї якого збереглися олійні портрети батька (в ад'ютанському мундирі) та матері (у бальному вбранні).

Місця де перебував, працював, зв'язок з Україною 

Кирилівка, Київ, Варшава, Вільнюс, Санкт-Петербург, село Чижовка Смоленської губернії.

Зв’язок з Т. Г. Шевченко

Стосунки Шевченка і Павла Енгельгардта вивчено дуже поверхово.

В листі до редактора журналу «Народное чтение» розповідається про те, як жорстоко повівся з Тарасом Шевченком 6 грудня 1829 року поміщик: «Однажды, во время прибывания нашего в Вильно, в 1829 году , декабря 6, пан и пани уехали на бал в так называемые ресурсы (дворянское собрание), по случаю тезоименитства в Бозе почившего императора Николая Павловича. В доме все успокоилось, уснуло. Я зажег свечку в уединенной комнате, развернул свои краденные сокровища и, выбрав из них казака Платова, принялся с благоговением копировать. Время летело для меня незаметно. Уже я добрался до маленьких казачков, гарцующих около дюжих копыт генеральского коня, как позади меня отворилась дверь и вошёл мой помещик, возвратившийся с бала. Он с остервенением выдрал меня за уши и надавал пощёчин – не за моё искусство , нет! ( на искусство он не обратил внимания), а за то, что я мог сжечь не только дом, город. На другой день он велел кучеру Сидорке выпороть меня хорошенько, что и было исполнено с достодолжным усердием» (Шевченко Т. Повне видання творів: У 12 т. – К.,2003.- Т.6.- с.5).

У 1832 році Павло Васильович Енгельгардт законтрактував Тараса Шевченка в науку до Василя Ширяєва, з метою мати свого власного кімнатного живописця.

У повісті «Художник» Тарас Григорович Шевченко згадує, як Пало Енгельгардт брутально говорив з Карлом Брюлловим та Олексієм Веніціановим, коли ті звернулися до нього з пропозицією дати йому вільну: «Помещик как помещик! Правда, он меня с час продержал в передней. Ну, да это у них обычай такой. Что делать, обычай – тот же закон. Принял меня у себя в кабинете. Вот кабинет мне его не понравился. Правда, всё это розкошно, дорого, великолепно, но всё это по-японски великолепно... Он долго меня слушал со вниманием и наконец прервал… Деньги и больше ничего – прибавил он самодовольно. … Так вот моя решительная цена: 2500 рублей!» (Шевченко Т. Повне видання творів: У 12 т.  – К., 2003.- Т.4.- С.135).

Шевченко на замовлення свого поміщика у Петербурзі виконав портрет Павла Васильовича Енгельгардта акварельними фарбами, на якому ліворуч позначено дату й підпис автора: «1833, Шевченко». Цей портрет зберігається у НМТШ. Особу портретованого встановив колишній власник твору Іван Цвєтков, який особисто був знайомий із сином Павла Васильовича – Василем Павловичем Енгельгардтом. Звільнившись від кріпацтва, поет мав намір визволити своїх рідних. На початку 1844 він побував у Кирилівці, мав ромову з братом Варфоломієм Шевченком, що служив у головній поміщицькій конторі, аби з'ясувати, яку ціну може зажадати Павло Васильович Енгельгардт і чи вистачить для цього коштів від реалізації серії офортів «Живописна Україна». Влітку преговори з Павлом Васильовичем Енгельгардтом були проведені, але викуп не відбувся.

Висловлювання про діяча відомих дослідників культури та науки 

«Павло Енгельгардт був коли не зразок, так, в усякому разі, значний репрезентант тієї «мозаїки», що за нашого часу аж кишить її по Україні. З батьків – ніби німець; віри православної; з мови – або поляк, або француз; а служби – «верноподданный» офіцер російський; звичаями – космополіт-дука, пан; яко дідич – володар українських «душ» на українській землі; душею і поводженням з народом і взагалі з людьми, яких вважав нижче за себе, - пиндючна «животина в торжковських пантофлях», а з вищими «амфібія», як мовив про його Брюллов; взагалі ж – «пан як пан» (Олександр Кониський. Тарас Шевченко-Грушвський. Хроніка його життя.- К.,1991. - С.63).