національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Бойко Ярина Григорівна

Прізвище, ім'я, по-батькові

Бойко Ярина Григорівна (дівоче прізвище Шевченко)

Роки життя (за новим стилем)

24 травня 1816 – 1865

Коротка біографія

Шевченко Ярина Григорівна народилася 24 травня 1816 року в селі Кирилівка Звенигородського повіту Київської губернії (тепер село Шевченкове Звенигородського району, Черкаської області). Була вірною товаришкою Тарасу в його пригодах, носила їсти, коли він ховався по кущах та бур'янах від мачухи. Ця дитяча приязнь лишилася на все життя. Взявши шлюб з односельцем Федором Кіндратовичем Бойком (1836), не була щасливою, тяжко працювала на панщині, доглядала дітей Устину (1836), Іларіона (1840), Логвина (1842), Івана (1845), Лаврентія (1847), Василину (1850). Доля Ярини була тяжкою за п'яницею чоловіком.

Зв’язок з Т. Г. Шевченком

Разом з Тарасом Шевченком Ярина хрестила першу дитину свого молодшого брата Йосипа 20 вересня 1843 року. Це зазначено в метричній книзі села Кирилівка Богословської церкви: «Санктъ-Петербурской Академии художеств вольный художник Тарасий Григориев Шевченко и крестьянка Ирина Григорьевна Федора Бойченка жена» стали хрещеними батьками новонародженого хлопчика Трохима.

Тарас Шевченко намагався полегшити життя сестри, допомагав їй матеріально. Про це говориться в його листах до Микити: 2 березня 1840, надсилаючи рідні 50 крбованців, він просив старшого брата Микиту: «доглядай сестру Марусю, та, коли можна, помагай і бідній Ярині – а малярові поганому скажи, коли він не схаменеться, то опиниться там, де йому і не снилось» (Шевченко Т. Повне видання творів : У 12 т. – К., 2003.- Т.6.- С.13).

Приїжджаючи в Кирилівку, поет завжди відвідував рідних, зокрема родину Ярини Бойко. Згадки про Ярину є в листуванні поета з троюрідним братом Варфоломієм Шевченком.

Поет ставився до сестри Ярини як до порадниці й поважав її думку. Так, маючи намір одружитися Харитиною Довгополенко, 2 листопада 1959 року Шевченко нагадує братові Варфоломію, що Ярина обіцяла найти дівчину в Кирилівці. 7 грудня 1859 Шевченко дякує Варфоломію Шевченку: «Ще ось що: спасибі тобі, що ти зовеш на пораду і на розглядини сестру Ярину» (Шевченко Т. Повне видання творів : У 12 т. – К., 2003.- Т.6.- С.191). А 12 січня 1860 до того ж адресата пише, що ледве дочекався його листа: «Дуже, дуже я зрадів, що вона [Харита] вподобалась Ярині. Чи Ярина ще й досі у тебе гостює? Як ще й досі, то нехай би вона нишком, по-своєму спитала Хариту , а ти б мені написав те слово, або сам спитай, що вона скаже? …Поцілуй за мене сестру Ярину…» (Шевченко Т. Повне видання творів : У 12 т. – К., 2003.- Т.6.- С.193). Зрозумівши марність своїх сподівань одружитися з Харитиною Довгополенко, Шевченко не полишав надії знайти собі дружину в Україні й просив Ярину Бойко допомогти йому в цьому.

Після заслання Шевченко клопотався про звільнення сестри Ярини та її родини із кріпацтва. У листах від 18 лютого та 23 березня 1860 до Варфоломія Шевченка запитує: «Та напиши, як зовуть синів брата Микити, брата Йосипа і сестри Ярини» (Шевченко Т. Повне видання творів : У 12 т. – К., 2003.- Т.6.- С.195). Ці дані потрібні були Шевченкові для клопотання про звільнення родичів з кріпацтва.

Востаннє Шевченко бачився з Яриною Бойко у червні 1859 року. Наприкінці життя поет сподівався здійснити свою заповітну мрію: збудувати хату над Дніпром, провести туди дружину й надати притулок страдниці сестрі Ярині Бойко в листі від 22, 25 серпня 1860 року пише про це Варфоломію Шевченку: «А весною нехай би сестра Ярина з меншим сином перевезлася в ту хату та й хазяйнувала, а тим часом я з жінкою прибуду: то вона б і нам пораду дала. Бо я і жінка моя, хоч і в неволі і в роботі зросли, але в просторому сільському ділі нічого не тямим, то порада б сестри Ярини дуже б до ладу була і мені і Ликері». (Шевченко Т. Повне видання творів : У 12 т. – К., 2003.- Т.6.- С.207).

Під враження останньої зустрічі з сестрою Ярині Бойко 1859 Тарас Шевченко присвятив вірш «Сестрі»:

Моя єдиная сестра!

Многострадальниця святая !

Неначе в Раї спочиває …

…І ми прокинулися. Ти…  

На панщині, а я в неволі!..

Отак нам довелося йти

Ще змалечку колючу ниву !

Молися сестро! Будем живі,

То Бог поможе перейти.

(Шевченко Т. Повне видання творів : У 12 т. – К., 2001.- Т.2.- С.306).

Ярина Григорівна Бойко супроводжувала домовину з тілом брата Тараса з Броварів до Канева, є на групових фотографіях, зроблених Віктором Воюцьким під час цієї події в Києві та Каневі.

Місця де перебував, працював, зв'язок з Україною (географічний чинник)

Кирилівка, Зелена Діброва, Бровари, Київ, Канів.

Висловлювання про діяча відомих дослідників культури та науки (з позицій сучасників та сьогодення).

Спогади Ярини про останню зустріч з братом Тарасом, записані Михайлом Чалим: «Вже й не знаю, що зо мною було. От ми сіли гарненько під грушею; він, сердешний, положив голову на мої коліна та все просить мене, щоб я розказувала про своє життя гіркеє. От я йому й розказую, а він, покійник, слухає та все додає: «Еге ж ! Так, сестро, так!» Наплакалась я доволі, аж покіль не доказала до кінця – як мій чоловік умер…» (Спогади про Тараса Щевченка. К., 1982. – С. 58. // Нові матеріали для біографії Т.Г.Шевченка.).