національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Гулак-Артемовський Петро Петрович

Прізвище, ім’я, по-батькові

Гулак-Артемовський Петро Петрович (справжнє прізвище Артемівський)

Роки життя (за новим стилем)

27 січня 1790 – 13 жовтня 1865

Діяльність 

Український поет харківської школи романтизму, що започаткував українську літературну баладу, завершувач відгалуження низового бароко у класицизмі, зруйнував класицистичні межі «високих» і «низьких» жанрів, іноді надуживав  бурлескною манерою, що призводило до просторікувань в одах, баладах,  байках, ліричних поезіях, простакуватості стилю; український байкар, перекладач з латинської, давньоруської, французької.

Обсяг досягнень 

У першій оригінальній поемі «Справжня добрість», яка залишилась незавершеною, показав застарілість естетики класицизму і мимоволі виявив штучність наскрізних образів барокової поезії. Народнопоетичну метафору-евфемізм могили, домовини в образі дівчини-обраниці письменник наповнив християнською естетикою благочестя доби бароко: добра людина завжди готова спокійно зустріти смерть і не боїться її.

Сухій книжній мові барокових творів автор «Справжньої добрості» протиставив живу українську мову, пересипану дотепами, образними висловами, порівняннями, приказками, значно розширивши словник української літератури. Суттєвий недолік цієї незавершеної та не опублікованої за життя Гулака-Артемовського поезії – надужиття вульгаризмами для створення ефекту розмовно-побутового стилю. 

Визнання сучасників і подальшу літературну славу принесла йому байка «Пан та Собака (Казка)», в якій саркастично гостро висміюється мораль панства. Мораль висловлена устами Рябка: «Той дурень, хто дурним панам іде служити,/ А більший дурень, хто їм дума угодити!». Взірцем байки «Пан та собака» близька став коротенький твір цього самого жанру «Пан і Пес» польського письменника Ігнатія Красіцького. Але український колорит і соціальна актуальність підкреслепі Гулаком-Артемовським багатьма сюжетними деталями. Байка надрукована в «Украинском вестнике» (1818), співредактором якого був тоді Квітка-Основ’яненко.

Біографія

Народився на хуторі Гулаківщина Черкаського повіту на Київщині в сім’ї священника (нині - місто Городище Черкаської області). У 1801 році вступив до Київської академії – єдиного тоді в Україні навчального закладу, учні якого отримували не лише середню, а й вищу освіту. Не закінчивши повного курсу навчання, займався педагогічною роботою: викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, пізніше працював домашнім учителем у сім’ях польських поміщиків.

У 1817 стає студентом Харківського університету; співпрацює з цього ж року в першому громадсько-науковому й літературному журналі «Украинский вестник», в якому друкується в 1818 - 1819 роках. Протягом семи років друкує свої вірші в «Украинском журнале», що також виходив у Харкові. У 1827 друкується у «Вестнике Европы».

У 1818 розпочинає багаторічну педагогічну діяльність в Харківському університеті: спочатку викладачем польської мови, з 1825 – екстраординарним, а після захисту дисертації на ступінь магістра історичних наук у 1828 - ординарним професором історії, географії та статистики (професором російської історії був аж до виходу у відставку в 1849), з 1838 деканом факультету словесності, а з 1841 до 1849 ректором університету. Одночасно протягом 20 років працював у Харківському та Полтавському інститутах благородних дівчат.

Розпочинає літературну діяльність вільними перекладами французьких і англійських класицистів Руссо, Мільтона, Деліля. Віддаючи данину панівним тоді в російській літературі традиціям класицизму, робить кроки до демократизації форми і змісту. Від вільних перекладів поет переходить до наслідувань: у цьому модному в ХІХ столітті жанрі написано «Недоверчивость».

Одночасно з російськими перекладами починає займатися оригінальною творчістю українською мовою: у знижено-комічному бурлескному стилі пише 17 вересня 1817 оду «Справжня добрість (Писулька до Грицька Пронози)», що поряд із зображенням чесноти виконує призначення жартівливого послання до Квітки-Основ’яненка, в якому висміюється сентиментальне спрямування його прози.

На демонологічний сюжет «Пані Твардовська» Адама Міцкевича про пана-гульвісу, який запродав душу чортові пише  баладу «Твардовський» (1827), поклавши початок баладного жанру в українській літературі. Баладними творами має на меті передати високі, зворушливі й ніжні почуття рідною мовою, не змушуючи читача сміятись, як від «Енеїди».

З ім’ям Гулака-Артемовського пов’язане формування нових поетичних жанрів (байка, балада, філософський вірш, послання, віршові гуморески, що передують співомовкам Степана Руданського). Балади «Твардовський» і «Рибалка» – принципово нове явище в історії української літератури: народна стихія у своїх найрізноманітніших художньо-образних і мовно-стильових виявах  входила в літературну творчість.

Твори Гулака-Артемовського 1840 – 1850 років були відірвані від визначальних шляхів розвитку української літератури цього періоду і здебільшого сприймались як випадкові й анахронічні дрібнички. З його творчого доробку цього періоду становлять інтерес поетичні послання «До Пархома», «До Любки», бурлескні переробки од Горація (цикл «Гараськові оди», розпочатий у 1830-х), характерні змістовими і стилістичними зрушеннями оригіналів, прагненням «українізувати» і демократизувати класичні зразки завдяки народнопісенній інтонаційній модифікації та насиченню їх реаліями народного побуту.

У 1827 році опублікував ще кілька віршів українською мовою, після чого поява друком його творів надовго припинилася. Нині відомо понад 70 його віршів: переважно українські оригінальні та кілька перекладних російською мовою. З них за життя письменника опубліковано 15 українських і 9 російською мовами. Більша частина його раніше опублікованих творів передрукована в журналі «Основа» (1861).

Більшість творів Гулака-Артемовського побачила світ посмертно – лише у 80-90-х роках ХІХ століття та на початку ХХ століття завдяки публікаціям Кониського («Світ», 1882), Потебні («Киевская старина», 1888), Комарова («Зоря», 1896 ), Багалія («Киевская старина», 1897), Романчука («Записки Наукового товариства імені Шевченка», 1904).

Місця де перебував, працював, зв’язок з Україною (географічний  чинник)

Городище на Київщині, Київ, Бердичів, Харків, Полтава.

Зв’язок з Т.Г. Шевченком

Шевченко згадував Гулака-Артемовського у передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 року та в повісті «Близнецы». Гулак-Артемовський шанував Шевченка і цікавився його творчістю. Квітка-Основ’яненко в листі до Шевченка від 22 березня 1841 року з Харкова писав: «А що вже Гулак-Артемовський, коли знаєте, той дуже вас улюбив за Кобзаря».

Поет у 1851 і 1852 роках вдавався до наслідувань перших рядків ліричних поезій Шевченка у заголовках. Вірш-елегія «Чого мені тяжко, чого мені нудно», написаний Шевченком у 1844 в Петербузі, увійшов до рукописної збірки «Три літа» і відобразив поетове прозріння кріпосницької дійсності бездержавної України.

Вірш «Як маю я журитися» написаний на Косаралі поетом-засланцем: мотиви шукання долі, відсутності волі поєднуються з мотивом нескоренності ліричного героя, вірного своїм переконанням. Вірш «Чого ж мені журитися?» перегукується з шевченківськими рядками хіба що народнопісенним ритмом і виражає задоволеність вірнопідданого царської держави прихильністю долі. Епіграф узято із 30-го псалма з циклу хвальних.

Шевченко зробив сюжет вірша Гулака-Артемовського «Петро мужик непоказний» (1833) про візит автора до завідувача всіма учбовими закладами «відомства імператриці Марії Федорівни», до якого належали Харківський та Полтавський інститути шляхетних дівчат, предметом сатири поеми «Царі». У Гулака-Артемовського: «Микола-пан швидчій Петровій жінці/ В цариці випрохав намисто в сто червінців;/ Петро уп’ять повеселів,/ На всі чотири поглядів/ Та й: «Паночку,– сказав, – здорові ж/ оставайтесь/ І в П’ятембурх мене вже більш не/ сподівайтесь». Шевченко, звертаючись до музи за пафосом розвінчування царів: «Полазить трохи коло трона/…/ Намистечко, як зароблю, тобі к Великодню куплю». 

Зв’язок з Т.Г. Шевченком

З уже друкованих творів складалася перша окрема збірка, що вийшла в світ через 12 років після смерті автора («Кобзар П. П. Артемовського-Гулака». - Київ, 1877).

Висловлювання про діяча відомих дослідників культури та науки (з позицій сучасників та сьогодення

«Такий поетичний шедевр як байка «Пан та Собака» яскраво  засвідчив не тільки його високу літературну, а й громадянську зрілість». «Пан та Собака»–перший блискучий зразок сатиричної антикріпосницької байки в українській літературі». «Не лише гострий актуальний зміст, а й високомистецька форма забезпечили цій байці свого часу широку популярність і зберегли за нею значення класичного зразка, що поклало початок цінній викривальній традиції в історії української літератури (Федченко П. М. Петро Гулак- Артемовський, Євген Гребінка. - К., 1984).