національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Історія колекції

Історія колекції почалася відразу по смерті Тараса (10 березня 1861 р.). Він, як відомо, помер у Петербурзькій Академії мистецв, у невеличкій майстерні, яка слугувала митцю і помешканням, і робочим притулком. Усі речі, що були в тій майстерні, стали основою для майбутнього зібрання. Художник Григорій Честахівський, який в останні роки життя Шевченка був для нього особливо близьким другом, склав докладний опис мистецьких творів, робочого приладдя та інших речей, що на той час знаходилися в майстерні, і тривалий час зберігав їх у себе. Згодом Честахівський передав цей скарб чернігівському колекціонеру-меценату Василю Васильовичу Тарновському-молодшому.

Передаючи збережене з петербурзької майстерні Шевченка, Честахівський означив в супровідному листі Тарновському, датованому 1888 р., що Тарасова спадщина має зберігатися саме у «національному хранилищі», тобто в музеї національного значення.

Саме колекція Тарновського, постійно поповнюючись, невдовзі стала найбільшою в Україні. Василь Васильович волів передати її до Києва, однак міська Дума побоялася прийняти такий дар: не кожному при владі хотілося опинитися серед покровителів поета-бунтаря. Тарновський передав Тарасове зібрання Чернігівському земству (1903 р.), а вже після жовтневої революції, у 1920-х роках, утворився Чернігівський історичний музей, і Тарасова колекція цілковито перебралася туди, стала частиною його колекції.

Тим часом у Києві розпочалося формування Академії наук та Інституту літератури (1926 р.), який став носити ім’я Тараса Шевченка. Саме в інституті накопичується величезна колекція Кобзаря – його літературна спадщина, живописні твори та ін. За урядовим розпорядженням Шевченкові речі звозилися до Києва звідусіль – як від приватних колекціонерів, так і з державних музейних установ. Столиця України переїжджає до Харкова, а з нею – й Інститут літератури.

Проте у Києві, на Козиному болоті (нині – провулок Тараса Шевченка поблизу майдану Незалежності), лишався вцілілий будиночок, у якому свого часу мешкав Тарас Григорович. Саме у ньому оселилася філія Інституту літератури. І цей будиночок можна вважати першою музейною оселею Тараса Григоровича в столиці, першим його безпосередньо київським музеєм з невеличкою експозицією.

Сам інститут виїхав тоді до Харкова. Літературна його частина лишилася при ньому ж, а художня виокремилася в самостійну структурну одиницю й 1933 року утворила Галерею картин Шевченка. Її основу склало зібрання Тарновського з Чернігівського музею.

У 1939 р. у Києві відкрилася велика виставка з нагоди 125-річчя від дня народження Тараса Григоровича, тож переважна частина Галереї картин повернулася до Києва. Прибули експонати і з багатьох інших міст. Ось така фундаментальна виставка тривала упродовж 1,5 року. По завершенні ювілейної виставки уряд України своїм рішенням від 20 вересня 1940 року визнав за необхідне створити Центральний державний музей Т. Г. Шевченка й розташувати його в одній з кращих будівель Києва – Маріїнському палаці (документи щодо організації цього проекту частково зберігаються у фондах НМТШ)

До розміщення музею Шевченка в цьому палаці діло так і не дійшло: завадила війна. Тож фонди новоствореного Центрального державного музею Т. Г. Шевченка, Будинку-музею Т. Г. Шевченка на Козиному болоті, а також рештки Галереї картин Шевченка були евакуйовані разом з фондами Третьяковської галереї до Новосибірська.

Подальша історія колекції пов'язана з формуванням Державного музею Тараса Шевченка у Києві.