національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Палац Терещенка

На початку 40-х років ХІХ ст. у Києві на розі вулиці Олексіївської (нині Терещенківська) та Бібіковського бульвару (тепер бульвар Т. Шевченка) генерал від кавалерії Алфьоров спорудив двоповерховий будинок, що нагадував літеру «Г». Поруч (внизу по бульвару) вдова лікаря Степанова у 1862-1863 роках теж збудувала двоповерховий будинок. У 1871 році київським міським головою було обрано Павла Демидова князя Сан-Донато, який придбав обидва будинки, один з яких зайняли служби міської управи.

Після незначної перебудови будинки з’єднали тільки добудовою другого поверху. У 1875 році будинок купив цукропромисловець і меценат Микола Артемійович Терещенко (1819-1903), у якого було шестеро дітей: Варвара, Іван, Олександр, Марія, Ольга, Фросина.

За проектом архітектора Петра Федорова і за участю архітектора Рональда Тустановського М.А. Терещенко перебудував споруду. Будівля перетворилася на чудовий палац, витриманий у стилі італійського Ренесансу. Замість проїзду у двір з’явився парадний вестибюль з розкішними тримаршовими сходами з білого граніту та чотирма колонами темно-зеленого граніту, які підтримують стелю між першим і другим маршами. Вестибюль оздоблено білим і сірим мармуром, дзеркалами, бронзовими торшерами і люстрою, а плафон над сходовою частиною розписано живописними панно за мотивами давньоруських билин. Автором їх був відомий художник Вільгельм Котарбінський, який брав участь у розписах Володимирського собору у Києві.

Будинок став прекрасним палацом, в якому було 47 кімнат із 40 камінами і печами. Другий поверх став анфіладою парадних залів, стіни яких було розписано альфрейними орнаментами чи оббито такою ж тканиною, якою обтягнуто меблі. Печі й каміни було оздоблено відповідними розписами, а стелі – багатим ліпленням або розписами. Паркетна підлога із майстерно викладених коштовних порід дерева довершувала вишуканість палацу.

У просторих залах маєтку Микола Терещенко розмістив художню колекцію, яка включала картини І. Айвазовського, І. Шишкіна, І. Репіна, В. Верещагіна. Після революції 1917 р. родина Терещенків емігрувала за кордон, будинок було експропрійовано і в 1924 році передано Всеукраїнському фотокіноуправлінню (ВУФКУ). З 1930 року тут містився кіноінститут. 

Після війни, коли постало питання про розміщення музею Т. Шевченка,  було обрано саме цю архітектурну пам’ятку. Не останню роль зіграло і розташування будинку неподалік пам’ятника Т. Шевченку і Київського університету, який уже тоді носив ім’я великого Кобзаря. За сприяння заступника Голови тодішнього уряду України поета Миколи Бажана, а також Павла Тичини та інших діячів української культури у 1947 році будинок було передано Державному літературно-художньому музею Т. Г. Шевченка. Саме тут, у будівлі, де міг бувати Тарас Шевченко, 24 квітня 1949 року відкрито Державний музей Тараса Шевченка.

Після наукової реставрації 1985-1989 рр. будівлі повернуто первісний вигляд із усіма притаманними їй архітектурними особливостями.