національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Виставка "Культурний код України в художньому просторі пейзажу"

Культурний код – це система знаків, за допомогою яких людина сприймає світ, переосмислює його та ретранслює результати свого переосмислення, залишаючи їх для нащадків. Він є результатом людського самовираження і самопізнання, накопичення людиною і соціумом в цілому знань та вмінь.

Саме культурний код допомагає зрозуміти, що являють собою ті чи інші культурні явища та феномени (смисли, знаки, символи, норми, ритуали, тексти тощо). Бо творені культурою смисли транслюються через систему культурних кодів, які є універсальним та впізнаваними, деякі – для світової культури загалом, а деякі – лише для окремої національної культури.

Система культурних кодів України формувалася протягом багатьох століть, часто перебуваючи в умовах потужного, а інколи навіть агресивного, впливу інших культур. Її формування також ускладнювала відсутність в України власної державності.

На межі XVIII–XIX століть, коли настає епоха романтизму, з якої на основі пробудження національної пам’яті починається новітній період в історії європейських культур, відбувається активізація та актуалізація системи українських культурних кодів, які реалізуються й ретранслюються у всіх можливих сферах культури, зокрема – й у живописі.

Саме на середину ХІХ століття припадає виокремлення національного пейзажу як жанру в українському мистецтві. Пейзаж стає для художників способом та засобом самоідентифікації у просторах різного рівня: географічному, історичному, національному. І з того часу усі зображально-виражальні засоби, творчі пошуки у цій сфері виразно марковані як особливості мовлення національного творчого суб’єкта, що несе органічний код власного буття.

Біля витоків національного пейзажу стоїть Тарас Шевченко. Його роботи ілюструють еволюцію від академічного композиційного і колористичного розв’язання до відтворення багатоплановості краєвиду уже в реалістичному ключі і з національним елементом. Поміж тим чітко окреслюються дві тенденції у розвитку українського пейзажу: з одного боку він відходить від класицистичного потрактування «пейзаж як фон» і набуває самостійного ідейно-естетичного значення (статусу самодостатності); з іншого він тісно переплітається із жанровим живописом та на вимогу часу переходить до зображення побутового життя простих людей.

Пошуки Шевченка продовжили і такі українські художники ХІХ століття, як: Василь Штернберг, Іван Сошенко, Михайло Сажин, послідовниками на межі століть були Катерина Юнге, Опанас Сластіон, Сергій Васильківський, Сергій Світославський та багато інших митців. ХХ століття позначене високохудожніми живописними пейзажами Олексія Шовкуненка, Сергія Шишка, Тетяни Яблонської, Василя Гуріна, Юрія Герца, Анатолія Криволапа, Михайла Гуйди, Миколи Компанця, Івана Марчука та інших яскравих особистостей. 

Репрезентуючи найрізноманітніші творчі інтенції художників, спрямовані на вирішення українського національного культурного простору в жанрі пейзажу, було вироблено концепцію представлення їх творів у семи експозиційних залах Національного музею Тараса Шевченка. Тематика пейзажів від Тараса Шевченка і до сучасних митців визначена стилістичними особливостями, семантичним, міфологічним, духовним контекстом:

- Романтизм і реалізм

- Ліризм української природи

- У полоні віків

- Сакральний простір

- Архітектурний пейзаж

- Українська хата

- Крізь простір і час


Куратори:

Марина Юр, кандидат мистецтвознавства

Тетяна Чуйко, кандидат мистецтвознавства

Виставка експонується з 1 березня, офіційне відкриття 9 березня о 18:00.