національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Український одяг ХІХ ст. – на виставці в літературно-меморіальному будинку-музеї Т.Шевченка

У літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка, за адресою пров. Тараса Шевченка, 8а, триває виставка «Лежала сорочка у маминій скрині» (Український одяг ХІХ ст.  із фондової колекції музею).

 Якби дивовижним чином нам  вдалося опинитися у Києві середини ХІХ ст., ми були б вражені розмаїттям вбрання тодішньої публіки: розкішні туалети аристократії за останньою паризькою модою, мундири чиновників, студентів, купецькі каптани, приношений («з панського плеча») одяг прислуги… Проте найколоритнішим було  народне вбрання міщан (переважно із міських околиць) та численних прочан із різних регіонів України, що вклонялися київським святиням. На малюнках Т.Шевченка і М.Сажина, що створювалися тут, у будинку І.Житницького, 1846 року, на гравюрах ХІХ ст. можна побачити мешканців і гостей Києва у народному одязі.

У  фондовій колекції Будинку-музею Тараса Шевченка зберігаються цікаві зразки  українського народного одягу кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст. – плечовий і стегновий.

Окрасою вбрання жінки була «мережана, вишиваная» сорочка. На виставці представлені додільні сорочки із Київщини,  Житомирщини, Черкащини, Волині, багато декоровані вишивкою – червоно-чорною  і білим по білому. Використано різні техніки вишивки («хрестик», «занизування», «лиштва», «поверхниця», «прутик»), мережки («прутик із настилом», «черв’ячок»). Вражає сорочка, що належала Марії Максимович, – чорно-жовта хрестикова вишивка щедро оздоблює пишні рукава та пазушку, утворюючи гармонійний геометричний орнамент, симетрично-ритмічні смуги якого надають виробу елегантності, стриманості, а у поєднанні із романтичним кроєм і технікою пошиття – святковості. Вона вдягалася до спідниці. Такий одяг носили у ІІ половині ХІХ ст. передусім представниці української інтелігенції – міської і сільської.

Поверх сорочки на Лівобережній Україні одягали керсет – плечовий одяг із крамної тканини. На виставці можна побачити керсети – оздоблені плисом,  простьобані  і декоровані барвистою вишивкою. Міщанки часто носили «кохти» – короткий  плечовий одяг, подібний до керсетки, з рукавами. А юпки – верхній плечовий одяг,  коротший від свити, що повторював крій керсета відповідного регіону –  були і «баєвими з перчиком», і сукняні. На Київщині  носили, зокрема, сатинові простьобані юпки, прикрашені різнокольоровим вишуканим орнаментом. Свити носили і жінки, і чоловіки. Коротку білу свиту-куцину, вбирала наречена на весілля.

Характерним елементом святкового костюма на Середній Наддні­прянщині протягом усього XIX ст. була плахта –  дуже давній вид  поясного (стегнового) одягу. На неї йшло близько 4 м  саморобного  вовняного картатого полотна вищої якості. Така плахта кін. ХVІІІ - поч. ХІХ ст., доповнена традиційним тканим поясом, експонується на виставці. Крім того, можна побачити і спідницю з крамного полотна, і елегантно вишиті фартушки.

Цікаво ілюструють зразки народного вбрання копії робіт сучасника Т.Шевченка, українського етнографа французького походження Д.П.Де ля Фліза – із альбому «Етнографічні описи селян Київської губернії …»