національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Виставка рушників ХІХ ст. із колекції будинку-музею Тараса Шевченка

Нова виставка в літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка, за адресою пров. Тараса Шевченка, 8а, – «Стелися, доле, рушниками» (Рушник ХІХ ст. із колекції  Будинку-музею Тараса Шевченка).

Рушник – від сивої давнини і до сьогодення – невід`ємна частина нашого життя: із ним народжувалися, хрестилися, вирушали в далеку дорогу, одружувалися і йшли з життя. В Україні - розмаїття рушників за призначенням, матеріалом, технікою. Рушник використовувався в обрядах і ритуалах, виконуючи спеціальну магічну дію («сповивач»,  «вінчальний», «підперізник», «плечовий», «обиденний», «на смерть»). Важлива і його декоративна функція («кілковий», «стінний», «божник», «завіса», «покутний»), а також  утилітарна («утирач», «стирач», «посудний»).   

Виставка охоплює період  ХІХ – поч. ХХ ст. і презентує переважно Середню Наддніпрянщину.  Представлені рушники ткані, вишивані, вибійчані. Матеріал  - домоткане полотно (конопляне та лляне), а також мануфактурне бавовняне  (кролевецький рушник); нитки – фабрична заполоч і домоткані.

Однією із найдавніших технік рушника є вибійка. Відома з часів Київської Русі, у ХУІІІ-ХІХ ст. вона набула нового розквіту: одяг, скатертини, рушники оздоблювали орнаментами за допомогою спеціальної дошки – «манери». Експонується вибійчаний рушник, виготовлений т.зв. зверхнім вибиванням. У центрі складної барокової композиції рослинного характеру – два великих  червоних півні, символ світла,  вогню. Призначення рушника могло бути різним – і утилітарним, і декоративним.

Рушники («божники», «іконники», «наобразники»)  прикрашали ікони на покуті, створювали атмосферу урочистості. Кролевецький рушник-«божник»  виконаний перебірним тканням характерними геометричними орнаментами: вздовж одного берега  тягнуться  зубчики, кінці густо заткані  орнаментом  із зірчастих  восьмикутних  розеток, у центрі композиції – берегиня (рожаниця, тризуб, трисуття).

Не менш цікаві  три вишивані «божники», експоновані на виставці. Рушник із  Чернігівщини, вишитий «подільською качалковою лиштвою», має розкішний орнамент: «китички», квіткова композиція («букет»), два голуби серед гілок  винограду,  корона. Цікаво, що кінці рушника із лляного полотна, середина – із конопляного.

Серед обрядових вирізняються  весільні рушники.   Свати на українському весіллі здійснюють небесну місію священного шлюбу і на означення цього їх пов’язують  рушниками. Рушник, вишитий  рушниковим швом традиційним орнаментом  червоно-синьою заполоччю, був «плечовим» у сватів, підкреслював  значимість цих весільних чинів.

Магічне значення мав «обиденний» рушник. Такі рушники  виготовлялися через якесь лихо – невиліковна хвороба людини, епідемія, війна. Переважно «обиденники»  ткалися чи вишивалися за одну ніч – від заходу до сходу сонця: непарна кількість жінок збиралася в одній із хат і, не говорячи ні слова, швидко робили роботу. Цілеспрямоване вкладання енергетики у виріб робило  такий  рушник унікальним за силою своєї дії. «Обиденник» із  нашої колекції вишитий швами «рушниковим» та «поверхницею» теракотовими  бавовняними нитками і  орнаментований  «безконечником», «вазонами», «букетиками». Вишивка  не завершена – один край не обметаний, не вишита намальована олівцем пташка (символ душі померлого).

Елегантний тканий перебірним тканням (нагадує вишивку «занизування») рушник-завіса зі стриманим  геометричним орнаментом. «Завіси» прикрашали вікна, стіни,  часом - ікони. Декоративне призначення  мав і вишуканий рушник, рельєфно витканий чорними і бежевими нитками піткання по основі.

Згадки про рушники, мистецтво вишивки раз по раз зустрічаються і в поезії, і в прозі Тараса Шевченка.  Вражає знання поетом народної обрядовості. Наприклад, у п`єсі «Назар Стодоля»  настільки точно описано і  сватання, і роль рушників при цьому, що можна використовувати твір як посібник із народознавства. На  офорті  «Старости» (1844)  старости перев’язані плечовими рушниками, а на стіні висить кілковий.  Рушник із геометричним орнаментом зображено і на офорті «Приятелі» (1859).  

Рушник був у нас в радості і в горі, мова його символіки  підтримує часовий зв’язок,  єднає нині сущих із предками.