національний музей
тараса шевченка

укр рус eng

Вийшов друком альбом Котарбінського

У видавництві "Ваклер" започатковано серію "Модерн в Україні". Альбом Вільгельма Котарбінського - перший із цієї серії. Він містить 160 ілюстрацій та розкриває творчість видатного київського поляка, який долучився до розпису Володимирського Собору.

Київський поляк, католик, художник Вільгельм Котарбінський більше 30 років прожив у Києві, вісім із них працював над розписом православного Володимирського собору; був засновником Товариства київських художників; учителем Великої українки – Марії Башкірцевої, про що вона писала в "Щоденнику"; українська мисткиня Олена Прахова навчалася у Котарбінського акварельного живопису, вишивала картини за його проектами. 

Котарбінський народився 30 листопада 1849 року у місті Неборуві Варшавської губернії, там і пройшло його дитинство. Батько Олександр родом зі збіднілих польських шляхтичів, служив управителем маєтку магнатів Радзивіллів, а його мати – Леокадія Вейсфлок — мала німецьке коріння, була на 10 років молодшою за свого чоловіка. Освіту майбутній художник здобув у Варшавській гімназії та на вечірніх заняттях у Рафала Хадзевича у школі Товариства заохочення красних мистецтв.


Вільгельм вступив до Варшавського університету, але у дев’ятнадцять років закохався у двоюрідну сестру й остаточно вирішив стати художником. Батько був категорично проти: одружитися з кузиною не дозволяла католицька церква, а бути художником − "не шляхетська це справа". Коли ж родина, щоби бути від гріха подалі, видала дівчину за нелюба, Котарбінський зважився на вчинок: кинув університет, зібрав свої речі, позичив у дядька трохи грошей і поїхав до Рима, де прожив більше п’ятнадцяти років.

У 1872 році Котарбінський вступив до римської Академії Св. Луки, де навчався під керівництвом Франческо Подесті (1800-1895). Від Товариства заохочень красних мистецтв він отримував стипендію у розмірі 200 рублів. Підпрацьовував Котарбінський викладанням: у Неаполі 1876 року він познайомився з Марією Башкірцевою і вона була серед його учениць. Після Академії Вільгельм залишився у Римі.


1888 року художник повернувся на батьківщину. Через 20 років у Варшаві одружився з кузиною, яка стала вдовою після першого шлюбу. Немолоді молоді оселилися у маєтку Кальськ в Слуцькому повіті Мінської губернії.

Однак двоє самодостатніх людей виявилися дуже різними. Котарбінський ще більше полюбив стару музику й старе вино, і зрозумів складність характеру старих жінок. Все звелося на пси: шлюб став фіктивним, дружина жила власними інтересами у своєму маєтку під Вільно.

Вільгельм Олександрович на запрошення братів Свєдомських приїхав у Київ і закохався у місто. Сумував за Києвом, все частіше приїздив на Дніпрові пагорби, поки не оселився назавжди. Живопис, шахи та вечори у родині Андріана Прахова – майже все життя Вільгельма Олександровича. Він із насолодою розписував Володимирський собор, забуваючи навіть про їжу. Як католик Вільгельм Олександрович не був допущений до самостійних робіт, а працював під наглядом Свєдомського.

У 1887-у році Котарбінського разом з іншими уславленими художниками – М. Нестеровим, В. Васнєцовим, братами Свєдомськими, М. Врубелем – запросили для участі у розписах Володимирського собору. 

Ці роботи, попри різні оцінки сучасників, зробили ім`я Котарбінського одним з найвідоміших художників того часу. Вільгельм Котарбінський і Павло Свєдомський написали 18 картин і 84 окремі фігури. Картини “Тайна вечеря”, “Вхід до Єрусалима”, “Розп’яття” і “Суд Пілата” написані Котарбінським у співпраці, а “Преображення Господнє”, “Четвертий”, “П’ятий” та “Шостий” дні творіння, а також портрети відомих діячів церкви різних часів – ним особисто.


Різнобічний талант митця знайшов своє втілення не лише в оздобленні Володимирського собору. “Універсалізм” Котарбінського, якому, за словами сучасників, був притаманний “дух краси”, проявився також в історичному, пейзажному, портретному, релігійному жанрах, декоративних панно, виконаних для будинків заможних киян. 

Зокрема, митець розписав палаци, де зараз знаходяться музеї – Національний музей імені Т. Г. Шевченка (бульвар Т. Шевченка, 12) та імені Богдана і Варвари Ханенків (вулиця Терещенківська, 15-17).

Помер Котарбінський у Києві, 4 вересня 1921 року, в будинку Прахових на Десятинній. Похований на Байковому кладовищі на першій польській ділянці в новій частині цвинтаря.