reCAPTCHA
Цiкаве

„Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені”

30 січня 1858 року, 44-річний Тарас Шевченко освідчився 16-річній акторці нижегородського театру Катерині Піуновій.

Шевченко познайомився з Катериною у Нижньому Новгороді, де жив півроку після звільнення із заслання, очікуючи дозволу на в’їзд до Санкт-Петербурга.

Поет часто відвідував вистави, уважно слідкував за грою акторів і навіть допомагав у художньому оформленні спектаклів. У театрі поет помітив молоду та вродливу дівчину, Катерину Піунову, яка зазвичай грала ролі водевільних «простушок». А такої легкості і невимушеності Шевченку і не вистачало після 10 років на засланні.

Бажаючи бути ближчим до дівчини, поет познайомився з її батьками, часто гостював у їхньому домі.

«Його присутність… стала для мене необхідною, з його приходом у моє серце щоразу вривався промінь світла, знання і почуття великої, великої радості», – зізнавалася дівчина пізніше.

 

Разом вони влаштовували спонтанні літературні вечори, Шевченко допомагав їй розучувати ролі та, маючи зв’язки, домовлявся про її перехід до Харківського театру, де дівчина отримувала б більшу зарплатню та будувала кар’єру.

Прихильне ставлення Катерини до Шевченка давало йому надію на їхнє спільне майбутнє. Однак батьків дівчини не приваблювала перспектива віддати доньку заміж за колишнього політв’язня. Саме тому Піунови залишили без відповіді освідчення поета.

Врешті, Катерина, так і не дочекавшись відповіді з Харкова, підписала угоду з директором Нижегородського театру. Цей вчинок обурив турботливого поета, він і став остаточною крапкою в їхніх стосунках:

«Удивительное лекарство от любви – несамостоятельность», – написав він у своєму Щоденнику.

 

Портрет Катерини Піунової

Автор портрета Катерини Піунової в експозиції Національного музею Тараса Шевченка – маловідомий російський художник Іван Журавльов, завдяки якому ми знаємо, як виглядала дівчина.

На сіро-блакитному тлі вимальовується легка, врівноважена, елегантна молода артистка. Витончені риси її обличчя – великі вологі очі, скуті вуста, легкий рум’янець на щоці – підкреслено рожевою трояндою в довгому волоссі та блакитною стрічкою з медальйоном на шиї. Такі медальйони набули особливої популярності в епоху романтизму. Їх прикрашали мініатюрами, коштовним камінням та гравірованим малюнком. Усередині такої прикраси зазвичай знаходилась реліквія або волосся коханих. А те, що приховував медальйон Катерини, залишилося загадкою.

У руці дівчини, прикрашеній каблучкою та браслетом, складене віяло. Це важлива деталь, адже в позаминулому столітті воно слугувало надійним способом спілкуванням між дамою та кавалером. За допомогою віяла жінки виявляли свої почуття до того, кому симпатизували. Однак на портретах цього періоду ми можемо бачити лише згорнуте віяло. Можливо, дами вважали непристойним висловлювати свої емоції та почуття за допомогою віяла публічно та не хотіли привертати до себе зайвої уваги.